Пауза.
ФЕЛІКС: Куди?
ЛЮЧЯ: Я їду. Назавжди.
ФЕЛІКС: Назавжди.
ЛЮЧЯ: Залишаю тебе.
ФЕЛІКС: Ти їдеш, а я залишаюсь.
ЛЮЧЯ: Я залишаю тебе, Феліксе.(Пауза.) Як ще по-іншому я можу про це сказати?.. Як про таке говорять?
ФЕЛІКС: «Я поїду далеко. Не чекай. Не повернуся...»
ЛЮЧЯ: Не чекай. Не повернуся.
Фелікс підводиться на ноги, повільно збирає покупки. Потім протягує руку Лючі, допомагаючи їй встати з калюжі.
ФЕЛІКС: Ну що, ходімо?
Повільно шкандибає під злегка притихлим дощем. Лючя слідує на крок позаду.
Сцена 2
Велика селянська кімната. Стоять два ліжка, круглий стіл, телевізор. У кімнаті сильно пахне ліками.
У дальньому куті лежить хворий батько. За столом їсть мати, і шістнадцятирічний Фелікс виконує домашнє завдання. Дія відбувається дванадцять років тому.
БАТЬКО (слабим голосом): Регіно!.. Регіно!..
Мати не звертає уваги. Продовжує їсти.
БАТЬКО: Ре-гі-но-чко!..
ФЕЛІКС: Мамо, там батько.
Мати мовби не чує.
ФЕЛІКС: Що, тату?
БАТЬКО: Регіно!..
ФЕЛІКС: Maм...
МАТІР: Ти дивись у свій зошит.
БАТЬКО: Ре-гі-но!..
ФЕЛІКС: Мамо, я підійду.
МАТІР: Сиди!
ФЕЛІКС: Він хоче пити. Віднесу йому попити...
МАТІР: Я поставила йому біля ліжка. Він сам візьме.
Пауза.