Звільніть золоте лоша. Ковзанка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ПАНІ: А мені на вас — тьху-тьху-тьху!!!

Сцена 2

Кабінет Лікаря. Лікар миє руки, уважно вглядаючись у свій образ у дзеркалі над раковиною. На кріслі для пацієнтів сидить Вагітне Дівча.

ЛІКАР: Ну і ранок сьогодні! Встав із ліжка дві години тому й уже встиг погризтися. А як щодо вас?

ДІВЧА: Мені гризтися не можна. Стан не сприяє. (Ніжно погладжує живіт.)

ЛІКАР: Що правда, то правда. Переважно молодим матусям бракує відповідальності... А ваше обличчя мені не знайоме. Ви тут уперше?

ДІВЧА: Ага.

ЛІКАР: А хто до мене оглядав?

ДІВЧА (з підкресленою значимістю): Ніхто. Ви в мене перший.

ЛІКАР: Жартуєте? Уже друга половина вагітності, і хочете сказати, що ви не товаришуєте з лікарями?

ДІВЧА: Не було потреби.

ЛІКАР: Утім зненацька з’явилася?

ДІВЧА: Не для мене. Для дядька. Він старий... Ви розумієте?

ЛІКАР: Скільки вам років?

ДІВЧА: Чотирнадцять.

ЛІКАР (після виразної паузи): Ви сама прийшли?

ДІВЧА: Ні, на мене в коридорі чекають... Я пообіцяла, що дам раду сама. Бачите, маю вам сказати важливу річ...

ЛІКАР: Слухаю вас.

ДІВЧА: Бачите, я дуже хвороблива...

ЛІКАР (нетерпляче поглядає на годинник): Час квапить. Якщо можете, говоріть без усяких манівців.

ДІВЧА: Звісно, що можу. Я сама з села, вирватися до міста для мене велике свято. У нашому селі люди знають одне одного, як каже дядько — чують, чим пахне спідня білизна сусіда... Вибачте. Ми живемо так близько одне біля одного й так відкрито, що в певному розумінні починаєш читати думки людей. Часом навіть важко це припинити. А в місті... Там безліч незнайомих облич! Більшість із них бачиш уперше і востаннє в житті. Від цієї думки мені просто дух захоплює. (Підходить до вікна.) Ви зауважили того чоловіка на вуличному майданчику кав’ярні? Він допив останню краплю кави, але анітрішечки не зігрівся. Міг би замовити ще, але мусить економити гроші. Він не знаходить роботи. Уже протягом кількох місяців, і в нього справи зовсім безнадійні. Одне й те саме, одне й те саме. Ви бачите, з якою огидою він черкає в газеті розділ з оголошеннями? Він втратив надію, і весь час його холодний піт проймає... Це поганий знак.

ЛІКАР: Ваші фантазії так непривабливо правдиві... Але, гмм... ближче до справи... На що скаржитеся?

ДІВЧА: Це не фантазія. Це — схильність до хвороб... Я сама цього не хочу, але воно відбувається само по собі: коли тільки побачу незнайому людину, одразу знаю її історію. Я це просто відчуваю. Жахливо те, що історії більшості людей нестерпно похмурі. Вони проникають до моєї голови і тиснуть, сильно тиснуть... Цього неможливо позбутися. Я повертаюсь додому, лягаю в ліжко й починаю нездужати.

ЛІКАР: Дозвольте вам нагадати...

ДІВЧА: Головне, що в тому немає ані краплинки співчуття. Це швидше... нездатність захиститися. Як ви вважаєте, докторе?

ЛІКАР: Я гінеколог, а не психіатр.

ДІВЧА: Так-так. Я ні на мить про це не забула...

ЛІКАР (нетерпляче хапається за її слова): Чудово! Як ви почуваєтеся? Животик уже величенький. Буде десь... шостий місяць?

ДІВЧА: Не знаю. Я не лічила.

ЛІКАР: Лягайте. (Дівча лягає, і Лікар, потискуючи, оглядає її живіт.)