Боснійські драми: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони й до сьогодні такі.

Ми не знаємо, які повідомлення відправили одні одним араби та євреї за посередництвом моєї п’єси. Це, звісно, в обох версіях була та сама п’єса, сцени були поставлені майже ідентично. Ignoramus et ignorabimus, не знаємо і не знатимемо. В обох випадках ішлося про наших дорогих друзів, до яких ми приходили в гості, з якими ми зустрічалися в рамках багатьох проектів, протягом довгої низки років... Мені прийшла на думку фраза Анн Уберсфельд: «Театр дійсно небезпечний!»

У той момент ми всі були дуже не в настрої. Можливо, для мене особисто це був один з найважчих моментів так званої кар’єри. Тим більше, що нас дуже тішили окремі таланти учасників, особливо — палестинських акторів. Їхній талант до вигадливої імпровізації, їхній гумор здавалися невичерпними...

Наступного дня, відповідно до давно затвердженого розкладу, треба було повторити обидві вистави, одну за одною, і таким чином довести до кінця всю ідею. Заради такого об’єднання і робився весь проект. Це мало відбутися у фортеці Єхіам, у Старому Акко (зах.-європ. Acre), прекрасному гнізді хрестоносців. Побачивши його вперше, я, немов зачарований, тер очі: «Та це ж місто-близнюк нашого Дубровника!» Існувала теоретична надія, що палестинські актори все ж таки з’являться... Ми зіграли «західну» версію, друга трупа не з’явилася. Ми вже на той момент мали багато пропозицій грати те, що в нас є, по всьому Ізраїлю. Мені як авторові і в певному сенсі «відповідальному за ідеї інтелектуалу» це здавалося неприйнятним, тож усі наступні спектаклі я просто відхилив. Матеріал, який я зараз публікую у «Сараєвських зошитах», публікується вперше.

Я знаю, що в ті моменти, дивлячись на Акко, яке лежало переді мною, я думав: чим же це ми займаємося? Чи може театр, чи може мистецтво склеїти в житті те, що в тому самому житті було так брутально розірвано, подерто?

Але давайте залишимо в кінці це питання: Якщо не може театр, що, хто тоді може? Політика й політики — точно ні.

Тож будемо в цьому дусі й далі намагатися робити те, що ми завжди робили. Ганс-Магнус Енценсбергер сказав: «Якби ж те, що необхідне, було принаймні можливим!»

Єрусалим-99: Breaking news

ЯК Я ВЗЯВ СВІЙ ХРЕСТ

Християнський лицар говорить, спираючись на великий меч:

ЛИЦАР: Минуло чотири роки від Клермонського собору, чотири роки, наповнених подіями. У Клермоні стало відомо, що говоритиме Святий Отець. Кафедральний собор затісний для маси людей, які прийшли побачити його і почути. Тому Папа звернувся до них на пустирі, перед міськими воротами. Не тільки кафедральний собор, але й цілий знаний світ здався раптом затісним для слів намісника Святого Петра, які мали високу мету. Досить міжусобних воєн. Проливаючи свою кров, ми проливаємо кров Христову. А в цей час невірні та погани вдираються до серця християнства, а бідні пілігрими зазнають всіляких принижень. І почав описувати ті приниження. Юрба напирала, кулаки полетіли вгору. «На Єрусалим!» (Тут лицар почав розмахувати мечем, який є таким великим, що він, цей меч, швидше розмахував ним.) Deus le volt! God wills it! — і бачу єпископа Ле Пюї (тут лицар прихиляє коліно), як він вклякає перед троном: «Святий Отче, прошу дозволити мені вирушити до Святої Землі!» Сотні людей юрмляться за ним, і так мене теж випхали в перший ряд — «Я беру хрест! Я теж! Deus le volt! На невірних! Винищимо чуму! На Гріб Господній! God wills it!» — «Я уклінно Вас прошу, Отче», — каже єпископ Ле Пюї, а кардинал Григорій падає на коліна, аніскільки себе не шкодуючи, і промовляє:

— Confiteor! Тут не можна сумніватися! Жодних вагань! Гріб має бути звільнений від цієї чумної зарази до настання Божого царства! Ця війна проти невірних буде богоугодною справою. Такою богоугодною, що й найбільші грішники, вбивці, перелюбники, якщо вони візьмуть хрест, можуть сподіватися на прощення. Лицарі хреста мусять перебити всіх невірних, загасити гнів Божий в їхній власній крові, бо близиться Судній день. Як і записано в Книзі Ісуса Навина: «І зробили вони закляттям усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, — усе знищили вістрям меча».

Ошалілий, знавіснілий натовп напирав. Папина гвардія з трудом оберігала трон.

Так і я, опинившись раптом майже лице в лице з намісником Святого Петра, отже, якось випханий у перший ряд, взяв хрест. Як і решта, я на місці розірвав тканину і перехрестився. Отже, це зроблено. Я, як і багато інших, узяв хрест.

Але де лежить Єрусалим?

Єрусалим — за сімома морями і сімома горами.

Я, пройшовши половину своєї життєвої дороги, за ціле своє життя бачив усього дві гори. Це означає, що Свята Гора має бути дуже далеко. Про це думав і Святий Отець, який ніби був трохи здивований таким жаром юрби, що бажала одразу вирушити на Єрусалим, і несподівано закінчив проповідь словами, що все потрібно добре підготувати. Але якщо йдеться про Божу справу і Його волю, в чому ніхто не сумнівається, для чого зволікати?

Потрібно охороняти майно тих, хто підуть на священну війну, як і честь жінок. Ніхто не сміє взяти хрест без попереднього схвалення свого проповідника. Ті, які щойно одружилися, мусять отримали дозвіл своїх молодих дружин. Старі й хворі нехай залишаться. Єпископи мусять гарантувати, що у маєтках власників, які тимчасово відсутні, все буде в порядку.

Але я вирішив про все подбати сам.

Витягає три ключі на кільці.

Це ключ від моєї скарбниці. А оцей — від замка на стегні моєї дружини. А оцей третій — від Неба: я роблю найкраще вино в королівстві. Я би ще якось пережив, якби хтось крутився біля першого чи другого замка. Але Небом я не ділитимуся ні з ким.

Зараз я сам собі на спину завдав хрест. «На Єрусалим!» (розмахує мечем).

Минають місяці. Я раптом розумію, що Єрусалим можна звільнити вже у дворі найближчого сусіда. Не треба одразу їхати за сім гір. Навіть і двох забагато.

Єрусалим можеш звільнити у Майнці, Кельні, Вормсі.

А тим часом і народ, і лицарі, всі, хто взяв хрест, готуються.

ЯКИЙСЬ МОМЕНТ ПІСЛЯ СВІТАННЯ

Місяцями ми були свідками того, як лицарі та бідняки готуються до великого походу на Схід. Нам здавалося, що на нас обрушиться якесь важке нещастя. І тому я, від імені нашої громади, пішов до Його Величності, нашого високого короля Карла, щоби благати його про захист. Але затяті фанатики не почували себе зв’язаними жодними узами, не відчували обов’язку перед чесним словом. Уже тижнями жебраки й неотесані мужики плюють на наших жінок, говорять нашим дітям, що вони не можуть сісти на корабель і поплисти звільняти гріб свого Бога, залишивши злих жидів удома. Якщо їхньою справою є звільнення Гроба Господнього, тоді вони так само мають очистити свої міста від нечистої присутності тих, які вбили їхнього Бога.

За кілька днів до того, як лицарі збиралися вирушити на Схід, через якусь мить після світанку жахливий крик підняв нас із ліжок: «Смерть Христовим убивцям! Спалімо цю заразу!»

Варта залишила ворота нашого кварталу. Ми втекли до єпископської курії. Забарикадувалися на третьому поверсі. Я сказав графові, що ми під захистом короля. Граф відповів, що Христова кров вимагає помсти. Юрба штурмувала третій поверх.

Вони викидали дітей на вулицю, ґвалтували жінок і викидали їх через вікна. Групі відважних євреїв вдалося замкнути двері. Юрба влаштувала підпал, щоб викурити їх з їхнього сховища. Євреї вирішили всі покінчити з собою, щоб не потрапити живими в руки натовпу.