Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

20. Роботові дурниці

Робот не завжди був таким, як тепер. Колись він знав пишноту юності. Він теж ходив у лаврах під вербооким небом. Він теж плакав у затінку, боровся за кохання, завойовував серця. Син Гефеста, справжній син землі, він був неохочим респондентом тих програмних світоглядів, які знаходять ідентичність тільки в схожості.

Робота можна визначити як суму його взаємин плюс сорок чотири кілограми металу і пластмаси.

Роботи прагнуть м'яких речей, щоб краще оцінити свою твердість. Роботи з околиць міста Скенектаді страшенно люблять, щоб їх називали білими шкіряними людьми. Серед громади роботів не з'явився жоден Фройд, щоб це пояснити.

Коли роботи ходять, вони випльовують гаряче мастило, точнісінько як автомобілі.

Роботи вдають, ніби їдять. Є чорний робот, що живе на 125-й вулиці та водить рожевий Cadillac. Є роботи-євреї, вправні в екзегезі, їхні механічні частини скрапують курячим жиром. Є роботи-гомосексуали, які танцюють і насолоджуються.

Колись один молодий робот зайшов далеко від свого заводу. Загублений і самотній, він ішов по густому лісу...

Як у добре пам'ять мав наш робот! На нього найшло своєрідне божевілля. Туманність бажань здавалася реакцією, з якою можна жити. Робот вважав, що Мішкін недосконалий, але милий. Така була закладена в нього програма, і робот знав, що він не знає, як позбутися її.

21. Голоси предків пророчать прогнозованість експериментальних психозів, створених експериментальними психами

— Мішкіне! Заходь! Тобі нема чого втрачати, крім твоїх упереджень!

— Ціна допуску — твій засновок.

— Ну ж бо, Мішкіне, хлопче, забудь той нудний старий клопіт через потрібну запчастину. Позбудься його й живи тут і тепер.

— Повісь свою логіку отут.

— Єдиний спосіб вийти за межі систем повторення-примусу полягає в новаціях. У сингулярності замість регулярності. Ти ніколи не маєш прогнозувати свою реакцію. Ти маєш іти по світу, наче це таки світ.

— Мішкіне! Ти не маєш жити так, наче твоє життя — готування до життя. Підготовка — ілюзія. Те, до чого ти, як думаєш, готуєшся, — це те, що ти робиш безпосередньо тепер, тобто готування.

— Князю Мішкіне, я прошу тебе прокинутись і збагнути, хто ти.

— Ти шукаєш об'єкт, зафіксований у твоїй пам'яті, наче камінець у неглибокому ставку. Може, це й зворушливо, але непереконливо. Ти думаєш, ніби маєш шукати й далі? Просто тепер ти можеш покласти край майбутнім пошукам, навіть не знаючи про це!

— Мішкіне, ось яйце, яке ти шукатимеш!

— Я загубив свій улюблений черевик за прикрих обставин. А Мішкін тепер знайшов його.

— Мішкіне, він просто тут — Святий Ґрааль!

— Слово честі! Він знайшов загублену Атлантиду!

— Хай йому грець! Він знайшов загублену німецьку міну!

— Хай буде проклятий, якщо він не натрапив на Гріб Господній!

— Цей напад на твою мету смертельно небезпечний, але йому не слід чинити простодушний опір. Деякі речі, які пожирають нас, стимулюють нас. Інколи нам треба спокійно дозволити, щоб нас з'їли.

— Відчиніть браму! Нехай пройде Мішкін!

— Я відчуваю витік пам'яті. Тут хтось неуважний.

— Мішкін знайшов Білу Богиню!

— А також горщик золота і край веселки; таємну печеру, де живуть сирени; могилу Карла Великого; залу Барбаросси; Сивілині книги; філософський камінь — якщо назвати бодай малу частку.

22

Мішкін жив у гарненькому будиночку з гарненькою невеличкою дружиною, гарненьким маленьким виноградним кущем. Майже все, що він мав, було гарненьким і невеликим. Були, звісно, винятки, а саме: гарненький великий пес, аж ніяк не гарненький великий стілець, зовсім негарна маленька машина. Тим не менш, майже все інше було таким гарненьким, яким тільки може, і таким маленьким, як можна сподіватися.