Втішений кумом, розважений розмовою, чекав так Грицьо на свідків.
А коли отаман пушкарів привів свідків, виявилося найбезсумнівніше – що, зрештою, знав кожен у Головах, – що Грицьо ані того дня, ані вже роками не виходив поза пасовище та найближчий ліс.
Усі злегка посміхалися, дивлячись на цього сердегу з голубими очима і тихим поглядом. Врешті мандатор наказав його звільнити, залишили його в камері ще тільки на ніч. Грицьо вернувся до катівні, радий, що своїх корівок і телят побачить уже завтра. Щиро дякував Дмитрові, що врятував його доброю порадою від шибениці. Дмитро сміявся з Гриця і також радів.
Власне того вечора мучили і в’язали в яблучко усіх, хто сидів під слідством. Грицьо вже навіть забув про свою долю і потіху, так його боліло серце за цих бідних мучених людей, немов за власних телят, як за ту ніжну Біланю. А наступного ранку Грицьо Баган схопився зі сну, розбуджений викриками. Став обережно й турботливо випитувати кума, але той, зімлівши, не відповідав. Усі в’язні повірили словам Дмитра про смерть мандатора, лиш один Грицьо гадав, що кум страждає від сонної змори, що, напевно, прилетіла десь із пущі хвостата бісиця і дражнить неборака. Але Дмитро, отямившись, відразу згадав, що йому перед цим шепнуло, посміхаючись, сонечко. Почав важливу розмову крізь стіну катівні:
– Ти сьогодні, Грицю, йдеш на волю, а нам шибениця писана. І кум твій рідний перший познайомиться з мотузкою. Але дивися: сьогодні рано сонечко вбило мандатора. І сонечко, чуєш, саме сонечко наказало, що ти маєш нас звільнити.
Грицьо відповідав не відразу – ясна річ, що кума й далі шарпає бісиця.
Не смів йому перечити і щиро хотів йому допомогти.
– Ну, то хіба треба піти над Річку, скликати всі села церковними дзвонами. Сказати їм, що сам Дмитро наказує йти з топорами на катуш. Зараз піду, бігом, хай лиш мене випустять. Сам у дзвони бити буду.
– Грицуню, не так. Щойно почнеш бити у дзвони, пушкарі перші злетяться. Зловлять тебе, зв’яжуть і знову сюди притягнуть. Не всі ще знають, що мандатора вже нема.
– Що ж робити, куме золотенький? – спитав Грицьо.
– Слухай добре: маєш піти до міста, бігом. Купити меду і спирту. Добре це перемішати. Потім повернешся сюди до наглядача вартівні. Запросиш його. Напоїш його добре і тих лупикотюг-посіпак також. Хай так жлуктять до вечора. Але ти сам не пий, бо лихо буде! Надвечір, коли вже почнуть добре хропіти, викради у наглядача всі ключі. І відкрий мій катуш. Зрештою ми самі дамо собі раду.
Дмитрик говорив пошепки, дедалі тихіше, щоб ніхто не чув. І Грицьо побачив, що бісиця попустила, що Дмитрик уже цілком християнські, розумні думки має в голові. Раптом охопив його страх, немов прірва перед ним відкрилася.
– Тож, брате, пан мандатор розгнівається на мене, і що буде з моєю хатою, з моєю худобою? – закричав Грицьо надто голосно.
– Говори тихо! Бо я розгніваюся і на тебе, і на твою худобу, я і все моє товариство. Вибирай, кого маєш боятися: здохлого мандатора чи мене – мольфара Дмитра, що сонечкового роду вогняного! І славного Чупрея! І твого сусіда, старого Клима, що не один двір, не одне ґаздівство – не таке, як твоє, – з димом пустив. Іди вже, все до словечка виконай. А ні, то за хвильку ціле товариство закричить, що ти наш спільник. І за годинку будеш при протоколі сидіти на залізних гвіздках разом із твоїми свідками. До того ж післязавтра – хто знає, може, навіть завтра – з’являться тут муравлиськом погані сироїди. Корови й телята твої миттю зжеруть, одне за другим; хату тобі рознесуть і роздзьобають, а ти будеш сидіти високо на деревах. Такий-от ґазда, що на галуззі має садибу, з вивірками та совами у побратимстві.
– І хто ж вас захистить, якщо юнацтва не стане?
– Тому пам’ятай: меду з міцним спиртом цілу бербеницю! І безперестанку дуже дякуй тому псові наглядачеві!
Онімів Грицьо. Ще вчора посіпаки щедро частували його гарапником і києм. Без нагани. А тут рідний кум, такий ласкавий і щедрий чоловік, сам Дмитро, тепер, немов по голові, щедріше обдарував його не одним кілком від вориння, а тридев’ятьма 27 нараз.
– Гнобить вона його, видно, розпусна бісиця, ссе сироту, як павук його обплітає, – оце і все, що Грицьо зрозумів.
Врешті вирішив: нема чого, з опришками треба жити добре. Тут жартів нема. Що тут можна знати. Як тут ґаздувати? Там ті протоколи панські, тут опришки, а там трохи далі знов ті сироїди чортячі. Так чи інакше, треба буде кума свого врятувати. Той пан мандатор – то взагалі не кум і поганої віри. Так що треба буде зробити, як каже ватажко.
Невдовзі по тому заскреготали ключі в замку Грицевого катуша. Скреготали ті ключі заіржавілі, скреготали довго, радісно. Тоді Дмитрик іще раз шепнув: «Велика бербениця, як півміха». Врешті відчинилися двері й увійшов із шумом наглядач, голосно сказав:
– Ну, йди вже нарешті, Грицю, на волю. Ми майже забули про тебе. Ой, так, бо сьогодні нашого мандатора смертю вразило. Не дочекався бідолаха повішання цих збуїв.
Світло сонячного дня засліпило Грицеві очі, а ця звістка засліпила його радістю. Виходячи з темряви на світло, хотів крикнути:
«Най тепер гнівається мандатор! Най собі правнуків своїх вішає там, у Архиюди! Визволю я вас, Дмитрику, піду з вами, хоч би проти сироїдів».
Але вголос тільки сказав:
– Твоя воля, святе сонечко!
Зробив усе так, як йому наказали. Пішов до міста, узяв собі у вірменського купця пару золотих, сказав йому, що може йти брати биків чи волів, а чи навіть корову, яку захоче. Повернувся до вартівні з запасами. Солодко промовляв до наглядача, з повагою і сміливо:
– Пане найстарший, ви ж були для мене, як рідний батько (а саме цей наглядач найбільше лупив Гриця). От, помер мандатор, хоч пан, та душу якусь мав, і хто знає, що з нею тепер. Справмо йому поминки, похоронне посижінє.
Солодко примовляв, солодким медом його поїв, але й міцним. Кляв опришків і бунтівників, скільки влізло, а смердючих гицелів обнімав, як братів рідних. Усіх уважив, нікого не забув. А сам, ніби п’ючи, лив у рукав або брав до рота, потримав і випльовував. Стільки тоді смачної горілки змарнувалося! Тільки язик собі спік.
Отож іще не настав вечір, а кожен уже лежав там, де приліг. А Грицьо допомагав кожному вкластися з такою дбайливістю, ніби своїм храмовим гостям – аби хтось не упав, аби не прокинувся, аби не перервав відпочинку.
Чи на Головах, чи на Річці, чи на Перехресному та в Ясенові і навіть там на Жаб’ї, межи тим жидівським і циганським людом, чи не кожна старша людина ще й тепер може детально розповісти, як то Грицьо Баган напоїв стражників, як, ніжно вкриваючи ліжниками й турботливо вкладаючи спати наглядача, викрав у нього ключі, кліщі, молотки, ножиці. Як урешті визволив Дмитра та юнаків, ламаючи кліщами кайдани. Як невинний простак перекреслив усі плани влади. Висміяв ціле каральне право шибениці, він, дурненький Грицьо. Це тому на світанку посміхнулося сонечко, шепочучи Дмитрові на вухо.
[27] Давня трійкова система числення.