Писар харкнув, щоб додати собі сміливості. Знову зачитував з жовтого паперу, поволі складаючи літери та слова:
– Нижче від пса, вище від коня, придатне для людини. Хоч раз щезне — чекає, страху більшого немає…
Дмитро нетерпляче шарпнувся, зморщився, але мовчав. Усі люди, не розуміючи, що відбувається, уважно дивилися на Дмитра. Писар полегшено закінчив:
— Щастя птах принесе, що в землі ся несе.
Завершив писар читання так:
– Такі ці три цісарські загадки, відгадайте їх, пане депутате.
Андрійко розповідав:
– Ніколи ще не було такого сумного мовчання, ані такого тяжкого. Лице Дмитра зблідло, сполотніло й витягнулося, саме як полотно на вітрі. Ніби воно одне манячіло на світі. Одне око дивилося окремо й друге окремо, обидва згасли і знерухоміли. Жодне не бачило нікого. Губа відділилася від губи. Ніс завмер і не дихав, мов не потребував повітря. Одна рука звисала окремо, а друга окремо. Кожна зів’яла по-своєму. Обличчя згасло, і вітер шарпав на голові кучері так завзято, ніби хотів їх забрати з собою. Ґуґля розвівалася високо, не тримаючись тіла. Кожна частина обличчя, кожен член тіла стирчали окремо, не в’яжучись з іншими.
Врешті Дмитро завмер, закрив рукою очі, стояв так непорушно: гада, який сам себе з’їв, не знав. Птаха, що під землею несеться, не міг собі уявити. Подумки побачив сідло, менше від пса, вище від коня. Зрозумів другу загадку-пастку. Крикнув, як зі сну: неволя! Разом із ним весь натовп закричав щось невиразне. Дмитро в думках уже побачив осідланих людей, на яких їхали посіпаки. Згорбився.
Але випростався, пронизавши поглядом достойників. Підніс свою палицю з патентом, з цісарським орлом. Писарчук з-під ока поглядав на Дмитра. Квятковський опустив очі й погладжував себе по полах чорної куртки, Брнек уважно розглядав свої власні вуса, а Брнатцік, як завжди, стояв, як пограничний стовп, помальований начорно. Натовп тиснувся лавою, щоб побачити Дмитра. Дмитро запитав:
– Який маєте цісарський знак?
Писарчук оторопів, повернувся до панків, молодий священик щось тихо договорював Брнекові. Той зробив кілька кроків уперед, але знову вернувся назад. Тоді священик закликав:
– Слухайте, люди, цього пана.
І Брнек, стоячи, коротко промовив:
– Мені ніякого знаку не потрібно. Цісар посилає послання чи мандати. Я є цісарський посланець, тобто мандатор. Нічого сам від себе. Чи стою, чи ходжу, чи сплю, чи кашляю – все від імені цісаря.
Ступив три кроки вперед.
Немов шелест вітру, пролетіло над гурбою: «Зрада, зрада». Потім якісь невиразні звуки прокльонів. І люди почали відступати так, як щойно напирали, поволі відходити, оглядатися й утікати. Покинули Дмитра всі, окрім головців і старих товаришів. Дмитро все ще був блідий, як ніколи досі, його очі палали ще більше, ніж завжди. Завагався.
Хіба б цісар?.. Але ні!
Знову звернувся до столу:
– Я хочу говорити з тою цісарською панною, яку ви називаєте Бараболею.
Сміх і безсоромний регіт потряс цілою купкою урядників та шарапаток, а натовп охопила дрож. Хтось із головців закричав: «Хто ж тут бреше? То хто насміхається з цісарської родини?»
Молодий священик із Кут ґречно, політично замирював:
– Пане депутате, спочатку відгадай загадки, про які так багато розповідав народові. Сповісти їх усім! А потім питай про цісарські знаки, про бараболю.
Натовп загудів. Дмитро нарешті сказав спокійно, але голосно:
– То не є цісарські загадочки. Не слухайте цього, люди!
Мандатор зіскочив з лави, гарячково оглядався. Коли побачив, що нічого особливого не відбувається, урочисто подав знак вусатому писареві.
– Прошу, люди, цісарські піддані, – закричав писарчук, – і ви, пане депутате. Пан депутат, який був паном депутатом, уже не є паном депутатом. Може, хтось інший розгадає загадки, захоче бути депутатом.
Сказавши це, писарчук вийшов навшпиньки, сховався за групкою шарапаток, і вже його не було видно. І тоді вийшов Ґєник Квятковський. Став за спиною мандатора, відразу біля Брнатціка, поправив довгий чорний сердак, довго дивився на небо, а тоді виголосив гладко, урочисто, побожно:
– Той змій, що сам себе з’їв, – то свобода, гірська свобода. Ви бачили, до чого вона довела…
Прикрив очі, перечекав, говорив далі: