Діви ночі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А ніби з чим?

— З уродинами!

— Невже? Ну всьо — фалюю за шампаном.

— Одним шампаном не обійдеться!

Але тут нас підхоплює вихор танцю і Франьо зникає.

— Я бачу, цей Франьо знає весь ресторан.

— Аякже! Така в нього робота.

— Яка саме?

Надя сміється і уникає відповіді. Вона захмеліла, і очі її світяться безмежною радістю.

— І скільки вам нині гепнуло?

— Вісімнадцять.

— Поздоровляю. А можна я вас теж привітаю шампаном? Обіцяю, що однією пляшкою не обійдеться.

Далі я з’ясовую, що Надя працює секретаркою в науково-дослідному інституті на Лермонтова. Я встигаю ще витягти з неї номер телефону, і танець закінчується.

— Не забудьте про шампанське, — сміється Надя, коли я, відпровадивши, підсовую їй крісло.

Запросити її на наступний танець не вийшло, оскільки музиканти зробили перерву, і за нашим столом знову стало гамірно. Ось Теймураз починає допитувати Маріанну, в панчохах вона чи в колготках, а коли дізнається, що в панчохах, то з’ясовує, де саме вони закінчуються. Руки Отара вже вирушили у кругосвітню подорож по Єлені. Усе нормально. Я радий за них.

Виходжу до вбиральні і зосереджено розчісую буйну тоді ще чуприну, мружачи очі від клубів диму. Раптом помічаю за своєю спиною курдупля, рука з гребінцем заклякає. Він усміхається, але обличчя в нього суворе, навіть жорстоке. Перебитий ніс, шрам на щоці. У мене теж перебитий ніс і шрам на скроні. Але чомусь не такий грізний вигляд. Та й біцепсами не можу похвалитися. Він киває набік, і я слухняно відходжу подалі від курців.

— Під греків працюєте?

Запитання ловить мене зненацька, і я про всяк випадок трясу головою, водночас гарячково обдумуючи якусь відповідь. Але якою може бути відповідь? Краще за все — вдавати захмелілого. Як він мене розкусив?

— Давай без фокусів, — проказує Франьо. — Я за тобою давно спостерігаю. Вийдем поговоримо.

У фойє він вибирає безлюдний кут.

— Що це за тьолки з тобою? Я їх раніше не бачив.

— З Одеси.

— За чужу територію треба платити. Хіба ти цього не знаєш?

— Знаю.

— А вони про це знають?

— Вони ні. Вони просто відпочивають. Я теж.

— Шлангом прикидаєшся? Ти чув про Франя Короля?

— Ні.

— Це я.

— Дуже приємно, Юрко.