Діви ночі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що сталося?… А-а, це ви?… Вона спить. Їй зробила медсестра укол.

— Коли?

— Н-не знаю… Давно… Я тільки-тільки засинала…

Я вибіг в коридор і покликав лікарку.

— Гляньте на неї… Мені здається, вона не дихає.

Лікарка увімкнула світло, помацала руками тіло і кивнула.

— Вона померла.

— Ви їй зробили укол? — спитав я.

— Я не робила ніяких уколів.

— Це не вона, — сказала жінка. — Та була з чорним волоссям. З двору падало світло, я її роздивилася. Вона зробила укол і відразу вийшла.

— Ви ніде не відлучались? — спитав я лікарку.

— Ні, я сиділа тут безперервно… Хіба що… Стривайте, мене покликали вниз.

— Хто покликав?

— Вона сказала, що… одним словом, що вона в нас лікувалася і попросила, щоб я спустилася і зачекала… А вона хоче мені віддячити… Але так, щоб ніхто не бачив…

— Коли то було?

— Ну, десь по дванадцятій. Я спустилася, почекала хвилин десять і вернулася назад.

Тепер все зрозуміло. Я посунув до виходу.

— Тіло можете забрати завтра ввечері, — сказала навздогін лікарка. — Я оформлю всі папери. Але… одну хвилинку…

Я спинився.

— Може, не будемо робити шуму? А то вийде, що я винна? Я б хотіла обійтися без міліції.

— А та жінка?

— З її палати? Вона мені багато чим завдячує.

— Добре.

— Тоді напишіть, що відмовляєтесь від розтину.

Я написав. Рука в мене тремтіла, і хотілося чимдуж вискочити з лікарні на свіже повітря.

Лікарка дякувала і ще щось лопотіла, дрібочучи за мною до самого виходу, але я її не слухав. Я мав зараз щось вирішити, а жахлива туга переплутала всі мої думки. Ледве себе опанував, коли сів у машину.

— Що, ти сам вернувся? — спитав Франьо.

— Сам. Вона померла.

— Від чого?

— Від уколу.