Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Пам’ятаєш, ми з тобою говорили про собак? Про цифрових щенят, які сидять у темряві й чекають, поки прийде хазяїн? Я тебе запитав: усі ті люди, що платять реальні гроші за віртуальних собак, вони божевільні? Бо за ці ж самі гроші вони могли б купити щось справжнє. А ти запитав: наприклад, що? Любов? Дружбу? Радість життя? У цю мить я зрозумів остаточно, що ти мені дуже потрібний, що ми спрацюємось.

— Про щенят я розумію, — промурмотав Арсен. — А мережеві щоденники…

— А щоденники — це те саме. Деякі люди почуваються щенятами в темряві. Для них кожен візит у мережеву спільноту — все одно, що прогулянка з хазяїном.

— Моя мама не щеня!

— Ні, що ти. Я не хотів тебе скривдити. Я прекрасно розумію, що тебе терзає не тільки ситуація з мамою… А насамперед усвідомлення, що це ти зробив. Ти її відімкнув. Ти ж хотів влади, так?

— Так.

— Ти думав, що влада якась інша на вигляд?

— Максиме…

— Мені просто потрібний твій душевний комфорт. Просто. Хочеш, щоб батьки були щасливі? Вони будуть. Наступного разу не роби різких рухів, порадься зі мною.

— Я ж бачив ці блоґи. Ті, що в Ані.

— Ну, крім Аніних, є й справжні… Проте, заради справедливості, Аня працює філігранно. Я сам іноді плутаюся: чи людина, чи манекен…

— Максиме, — Арсен знітився.

— Що?

— А якщо я тобі щось накажу? Увімкнувши «владу слова»?

Максим примружив очі:

— А хочеться?

— Ну…

— Ні, а що б ти хотів мені наказати?

— Я просто так питаю. Заради інтересу.

— От боязкий ти все-таки й делікатний хлопець. Аня простіше вчинила — одразу взяла та й спробувала.

— Аня?!

— Так. Вона припускала, звісно, що нічого не вийде. Я потужніший, як система, мій ресурс непорівнянний з будь-яким людським ресурсом.

— Так, — сказав Арсен, і в горлі у нього пересохло.

Максим розвів руками:

— Але ми з тобою давно домовились: я не збираюся нікого обманювати, а тим більше примушувати. Ти сам до мене прийшов, хоч міг би зіскочити, я відпустив тебе без єдиного звуку. І зараз, тільки скажи, — я з болем у серці, але відпущу тебе на всі чотири сторони. Не тому, що в тебе є на мене управа, а тому що існує свобода волі, довіра, симпатія, нарешті. Ти мені дуже симпатичний, Арсене. А я тобі?

І він заіржав радісно, дивлячись на здивоване Арсенове лице:

— Не дивись на мене так… Запам’ятай: усе приїдається в житті — гроші, жінки, слава. Не приїдається тільки улюблена робота. І, уяви собі, у мене є для тебе нова цікава справа!

«Злочин і кара: гра нового покоління». На обкладинці виступав з туману шпиль Петропавлівської фортеці, і брудний чоловік сидів на набережній. Обличчя в нього було напружене, в очах, якщо придивитися, розкривалися два темні підворіття. Арсен почав вдивлятися далі, й картинка перемінилася: з’явилося місто, хитке й небезпечне, розпалося й знову склалося в лице.

— Як тобі?

— Картинка, по-моєму, геніальна, — обережно сказав Арсен. — Хто це робив?