— Слів таких не знаю, — суворо сказав батько. — Дурість це все й розважалки… Зараз дограю третє коло, і будемо вечеряти.
Він забрав у Арсена телефон, нетерпляче, навіть грубувато. В останню мить Арсен устиг розгледіти в кутку екрана ледь помітний логотип: «Нові іграшки».
Арсен повернувся в передпокій й привалився спиною до стіни. Ридань не було чутно. Він обережно зазирнув на кухню: ще ранкові чашки громадилися, звісивши ниточки з барвистими ярличками. На неприбраному столі валявся вимкнений ноутбук. У ванній шуміла вода.
— Мамо? — він притулив вухо до дверей. — Мамо?!
Відповіді не було.
Арсена обсипало крижаними голками з голови до куприка.
— Мамо!
«Ключ ON».
Під його долонею чарівним чином повернувся замок. Арсен штовхнув двері. Мама сиділа на краю ванни, дивлячись, як біжить у раковину вода. Жива. Страшна. З патьоками туші на лиці.
— Матусю! — в Арсена від жалю зсудомило горло.
— Іди геть, — сказала вона, відвертаючись. — Дай мені спокій.
— У мене батько підсів на цей, як його… «Пацючник».
— Чудова річ.
— Він зроду ні в що не грав. Навіть у «Тетріс».
— Давно пора починати. Як тобі?
— Ну…
— Я теж так вважаю. Феноменальна штука. Зараз піде ціла лінійка дуже простих, дуже оригінальних ігор — для офісних працівників, для водіїв, для домогосподарок, для слюсарів, для медиків, для сезонних робітників…
— Сезонні робітники не граються.
— Не гралися, — вкрадливо сказав Максим. — А водієві в пробці, коли нічим зайнятися… Далекобійнику на привалі чи на заправці…
— Максиме, — сказав Арсен. — Я наказав мамі покинути блоґи.
Максим секунду помовчав:
— Сміливо. Але я тебе розумію.
— Вона покинула, — Арсен закашлявся, — і…
— Що?
— Скажи, ти їм туди щось підмішуєш? Наркотик якийсь?
— Куди?
— У блоґи, — вичавив Арсен. — У всі ці щоденники, щоденнички, сторінки…
— Ти засмутився?
Максим сів поруч. Лице його, здебільшого нахабно-впевнене, тепер раптом набрало виразу крайньої серйозності.
— Як тобі сказати, — пробурмотів Арсен. — Якщо чесно, то для мене це жах. Мені здається, що вона божевільна або наркоманка. Я ще її таку не бачив.