Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не гаючись, Муравлик узявся до роботи. Цвіркун ледь встигав за ним водити очима, так спритно лазив Муравлик то вгору, то вниз. Там щось пристукнув, тут плоскогубцями щось затягнув і незабаром скік додолу:

— Прошу, пане Цвіркуне, вже готово!

І справді — все було готово. Тільки-но Цвіркун повернув регулятор — як піймав місто Кошіце. Повернув далі — піймав Братіславу. Повернув ще трохи — піймав Рим.

Потім Цвіркун покрутив ще далі, аж туди, де вже нічого не було написано, і полинула така чудова музика, яку досі ніхто тут не чув. Цвіркун блаженно ліг на порозі й слухав ці чарівні звуки.

Метелик, який пролітав поблизу, зацікавився: «Що воно за музика? Я й то не знаю!» А ящірка, що пробігла між камінцями, подумала: «Як гарно виграє сьогодні той Цвіркун!» Тільки рум’яна пані Козачиха, котра продиралася крізь траву до нірки, нічого не сказала й лише слухала, затамувавши подих.

— Алло, алло! — озвалося раптом з ефіру. — Говорить лісове радіо. Ми передавали виступ нового хору цвіркунів. Перерва п’ять хвилин.

— Пане Цвіркуне, і чому це так гарно виграє сьогодні ваше радіо? — здивувалася рум’яна Козачиха.

Цвіркун набундючився й показав на Муравлика:

— Це він майстер. На все мастак, будь-що полагодить, будь-що збудує, що завгодно доставить...

Муравлик аж засяяв від щастя й знову виструнчився.

Козачиха нічого не сказала, лише захоплено дивилася на Муравлика. Але видно було, що їй дуже хотілось обізватися до нього. Що вона мала на мислі?

Але про це вона йому ще розповість. Ось побачите.

ПРО ЖУКА ТОРБИНКУ Й ПРО ТЕ, ЯК ЗАКИДАТИ АРКАН

Ось уже другий день панна Сонечко літає над хаткою Муравлика. Кружляє-кружляє, іноді вже здається, що от-от сяде на землю, та ні, не сідає. А потім, так і не сказавши нічого, відлітає геть.

«Напевне, вона вже спитала дозволу в матусі, — думав Муравлик. — І тепер, мабуть, прилітала подивитись, чи впіймав я для неї якогось коника-стрибунця. Час уже мені братись до роботи». Ферді сяйнула чудова думка — зробити аркан і піймати ним для Сонечка якогось коника. Він спритно зсукав з павутини довгий шнур, на кінці його зробив великий зашморг і... відчув, що зайшов у безвихідь.

«А як же його, власне, кидати? Треба спершу спробувати!» Ферда розкрутив аркан над головою. Шнур звився в повітрі зигзагами, петлями, вісімками і навіть бубликами. І коли Муравлик, розмахнувшись отак шнуром, кинув його, нарешті, вперед то аркан так заплутався в будяки, що розмотати його вже не було ніякої змоги.

І саме тут нагодився жук Торбинка. Ви не знаєте, хто такий жук Торбинка? О, це справжній дивак. Де він мешкав — сказати важко, але знав його кожний, бо Торбинка був такий всезнайко, що миттю брався пояснити геть усе на світі.

Бо коли жук Торбинка був іще черв’ячком...

Як, хіба ви не знаєте, що жук буває спершу черв’ячком, а вже потім — жуком? Ай-ай-ай! Доведеться мені пояснити це вам. Коли пані жучиха захоче мати дітей, вона знесе спершу манюсінькі яєчка. Вони такі маленькі, що якби з них одразу народилися жучки, то тих жучків не було б навіть видно. Отож і говорити було б ні про що.

Але це не так! Насамперед народжуються черв’ячки, і ті черв’ячки їдять усе навколо доти, доки підростуть і зміцніють. Потім вони загортаються — одні в лялечки, інші до м’якої павутинки — і знову засинають.

Сплять, сплять, сплять, а коли прокидаються — лусь! — лялечка або павутиння тріскає, й звідти вилазить великий, дужий та гарний жук, який одразу ж летить у білий світ.

Отож усе відбувається точнісінько так, як із гусінню й метеликом!

А з жуком Торбинкою було так: його мати знесла яєчка в кору дерева. Та ось біда — другого дня прийшли лісоруби й зрубали те дерево. На тартаку розпиляли стовбур на дошки й відправили теслярам. Ті постругали дошки й припасували одну до одної, а з тієї дошки, в якій було яєчко жучихи, зробили перила балкона нового кінозалу.

А що ж було далі? З яєчка вилупився маленький черв’ячок, що зветься личинкою. Ця личинка гризла й гризла перила, аж поки її голова виткнулась з них назовні.

Що ж побачила личинка? Великий темний зал, у кінці залу освітлене полотно, а по полотні шкутильгав кумедний чоловічок. Внизу всі сміялись, мало не падали зо сміху. Що ж то був за фільм? Ну, звичайно, — про Чапліна.

Черв’ячкові це дуже сподобалось. Тому завжди перед початком сеансів він вистромляв голову з дірочки й дивився кожний фільм стільки разів, скільки його показували. Отож не дивуйтеся, що він усе знав напам’ять!

Коли ж для нього настала пора довгого сну, черв’ячок загорнувся в лялечку й спав доти, доки вона тріснула. Та з лялечки виліз уже не черв’ячок, а жук Торбинка. Розпростав крильця і — хур-р-р! — полетів у поле. А там Торбинка тільки й знав, що розповідав усім про те, що бачив у кіно.

І ось цей жук Торбинка нагодився Муравликові саме тоді, коли той витягував з будяків заплутаний шнур.