Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Всі комахи, зрозуміло, збіглися на музику й почали марширувати.

Ви навіть уявити собі не можете, як лютував Слимак. Він повз через гори й долини зі швидкістю слимачого експреса, поки, нарешті, видерся на польову межу біля купки каміння. Це була звичайна купка каміння, проте вона чимось сподобалася Муравликові. Глянувши праворуч, потім ліворуч, він узяв потихеньку свою торбинку й вискочив з візка так спритно, що ніхто й не помітив.

А Слимакові Ферда послав навздогін поцілунок рукою: «Дякую, пане Слимаче, що довезли мене сюди». Та розлютований Слимак нічого не чув і не бачив — щодуху сунув далі. Всі інші комахи весело крокували під музику. Кажуть, що вони дійшли маршем аж до ставка, але чи справді це так, я не знаю.

ПРО ТЕ, ЩО СОНЕЧКУ ДО ВПОДОБИ, АЛЕ ПРО ЩО ТРЕБА СПОЧАТКУ ПИТАТИ В МАТУСІ

Поки ніч розпрощалася з вечором і привіталася з ранком, на межі біля купки каміння виросла гарненька хатинка. Підвалини її були муровані з піску, замішаного на слимаковій слині, за балки правили галузки, стіни були виплетені з трави, а дах — складений з кусочків кори. Один димар був з трубчастого стебельця кульбаби, а другий — мурований з цегли. На дверях красувався напис: «Муравлик Ферда, майстер на всі руки»; біля дверей — лавочка, а на тій лавочці сидів дуже задоволений Ферда і дригав ногами.

Бо що йому лишалося робити? Плакати й нарікати на те, що загубив свій мурашник? Е, ні! Проживе якось і сам.

І отак, гріючись на сонечку, Ферда раптом почув, як щось задзижчало над його головою. Ось те щось сіло поряд на камінь, сховало крильця під надкрилля і якусь мить опоряджало свої шати. Це була якась панна Сонечко. Вона вдавала, що не бачить Муравлика, й чекала, поки він сам підійде до неї.

— Так це ви той пан, — спитала Сонечко несподівано, — що вчора їхав у чудернацькому тарантасі?

І, діставши дзеркальце, вона поправила зачіску на чолі.

— Звичайно, що я. А правда — то був чудовий тарантас? — запитав у неї Муравлик. Панна Сонечко йому дуже сподобалася.

— Ще б пак! Я теж хотіла б такий мати, — зітхнула панночка. — Тільки не з Слимаком в упряжці, як то було у вас, — додала вона трохи ущипливо.

— Та я того Слимака запріг просто так, — квапливо пояснив Ферда, — тільки для жарту. Якщо б ви особисто забажали покататись, то довелося б запрягти коника. Мабуть, якогось зеленого. Бо ті, гніді, знаєте, дуже норовисті. Коли б ви забажали, я б приручив для вас такого коника, — захоплено пообіцяв Муравлик.

— Я спитаю в матусі, — відповіла Сонечко, погордливо, ледь-ледь помітно кивнула голівкою, розіп’яла надкрилля і — хур-р! — полетіла собі геть. Муравлик довго дивився їй услід, аж поки вона зникла вдалині. Дуже сподобалась йому панна Сонечко!

ПРО ТЕ, ЯК У ЦВІРКУНА НЕ ГРАЛО РАДІО І ЯК ПАНІ ЛІСОВА КОЗАЧИХА БЕНТЕЖИЛАСЬ

«Час уже було б поглянути, які в мене сусіди», — подумав наш герой і подався межею вниз. За хвилину він натрапив на нірку в землі. Це була якась незвичайна нірка. З неї щомиті визирало щось чорненьке, сюрчало й знову зникало.

Це був Цвіркун, довгі вуса в нього наїжачились, а очі вергали громи.

— Доброго ранку, пане сусідо! — обізвався Муравлик.

— Сюр-р-ргу! — відказав йому Цвіркун і, щось буркочучи, знову шмигнув у нору. Проте, мабуть, передумав, бо раптом вистромив голову знову й запитав у Ферди:

— А хто ви, власне, такий?

Муравлик виструнчився й гордо сказав:

— Я Муравлик Ферда, майстер на всі руки, будь-що полагоджу, будь-що збудую, що завгодно доставлю...

— І радіо теж лагодите? — перебив його Цвіркун.

— Атож! — зрадів Муравлик. — У нас у мурашнику на кожному поверсі репродуктор.

— То ходіть сюди, — запросив його Цвіркун. — Вчора тут пройшли якісь комедіанти, провезли на Слимакові якогось шибайголову і, напевне, порвали мені антену.

Муравлик промовчав — не признаватися ж йому, що то саме його возили. Він кинувся до своєї хатинки й миттю повернувся з торбинкою. І справді — антену було перервано, заземлення висмикнуто, а в проводах замоталися якісь волосинки, що не мали нічого спільного з радіопроводкою.