Кликав зозуленьку, щастя закликав.
Це длятебе, доню, неба добрий знак –
Вірно тебе любить твій жених-моряк.
ПРИСПІВ
Ой, летять лелеки гостями до нас
Проводжати, доню, твій дівочий час.
День сьогодні в тебе – наче борозна:
Вчора ти юначка – завтра ти жона.
ПРИСПІВ
Наташа. (Потягується) Ой, я тільки заснула, бо все думки різні в голову лізли.
Мати. А я взагалі не лягала, бо все поралась по хазяйству. М’ясо на котлети крутила, холодець варила, вінегрет кришила.
Наташа. А Настя приїхала?
Мати. Ще не приїхала.
Наташа. Що ж це робиться? Коли ж вона зробить мені зачіску? Не розумію, мама, як ви тут в селі без перукарні обходитесь?
Мати. Нам особливо нема коли і до перукарні ходити. А, якщо вже дуже треба постригтись, чи зачіску зробити, то їдемо до міста.
Наташа. Ні, я ніколи не залишусь в селі. Це ж такий отстой.
Мати. Ми вже звикли.
Наташа. Мамо, я ж тебе просила, щоб ти познімала оті фотографії зі стін.
Мати. Та чого ж то, доня, їх знімати, то ж наші батьки, діди, родичі.
Наташа.В місті вже такого не роблять. Приїдуть гості, побачуть таке, подумають, що ми справжні селюки.
Мати. Хорошо, зніму фотогрфії, а після весілля повісю їх на місце.
Наташа. Мамо, і ти слідкуй за татом, щоб він не напився передчасно, а то буде потім воду варить.
Мати. Не хвилюйся, я всю водку заховала в кладовку, і закрила на замок.
Наташа. І не забудь йому одягнути ту модну сорочку та краватку, які я з міста привезла.
Мати. Одягну, я їх приготувала.
Наташа. Мамо, а щастя є?
Мати. Звичайно, є.
Наташа. А яке воно?
Мати. Яке воно… Та таке ото… Навіть не знаю яке воно. Весь час крутися по господарстві, все турботи, то немаю коли і подумати про щастя.
Наташа. То виходить його немає?