Титан: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У той час освітлення міста перебувало в руках трьох газових компаній. Кожна з них обслуговувала свій район або, як казали в Чикаґо, «сторону» — Південну, Західну та Північну. Найбільшою та процвітаючою була «Чиказька газова, освітлювальна та коксова компанія», заснована 1848 року в південній частині міста. «Загальна газова, освітлювальна та коксова», що забезпечувала газом Західну сторону, виникла на кілька років пізніше і зобов’язана була своєю появою на світ дурнуватій самовпевненості засновників і директорів «Південної компанії», котрі вважали, що вони повсякчас зуміють отримати дозвіл муніципалітету на прокладання газогону в інших частинах міста. Та вони ніяк не очікували, що західний і північний райони почнуть так хутко заселятися. Третя компанія — «Північно-чиказька газова» — була заснована майже одночасно із «Західною» і в силу таких же причин, бо ті виявилися настільки ж завбачливими, як і «Південна». Втім, при отриманні концесій всі засновники заявляли, що припускають обмеження своєї діяльності лише тією частиною міста, де вони проживають.

Спочатку Ковпервуд мав намір скупити акції всіх трьох компаній і злити їх в одну. З цією метою він став з’ясовувати фінансове та суспільне становище акціонерів. Підприємець вважав, що, запропонувавши за акції втричі або навіть вчетверо більше, ніж вони коштували за курсом, він зуміє заволодіти контрольними пакетами. А потім, після об’єднання компаній, можна буде випустити нові акції на величезну суму, розплатитися з кредиторами і, знявши багатий урожай, залишитися на чолі справи самому. Перед­усім Френк звернувся до Джуда Едісона, вважаючи його найбільш підходящим партнером для здійснення свого задуму. Втім, Едісон був потрібен йому не стільки як компаньйон, скільки як вкладник.

— Ось що я вам скажу, — уважно вислухавши його, заявив Едісон. — Ви напали на блискучу ідею. Навіть дивно, як це досі нікому таке не спало на гадку. Але якщо не хочете, щоб вас хтось випередив, то тримайте язика на припоні. У нас у Чикаґо не бракує спритників. Мені ви імпонуєте, ви це знаєте, на мене можете розраховувати. Правда, відкрито брати участь у цій справі мені не годиться, але я подбаю, щоб вам відкрили кредит. Дуже непогана думка — заснувати компанію-тримача або трест під вашим головуванням. Впевнений, що ви з цим впораєтеся. Але повторюю: буду брати участь у справі винятково як вкладник, а вам доведеться підшукати ще двох-трьох достойників, котрі б разом зі мною гарантували потрібну суму. Є у вас хтось на прикметі?

— Так, безумовно. Просто я насаперед звернувся до вас, — відповідав Ковпервуд і назвав Рембо, Відера, Бейлі й інших.

— Ну що ж, буде дуже добре, якщо зумієте їх залучити, — закивав головою Едісон. — Але я навіть і в цьому випадку ще не впевнений, що вам удасться вмовити акціонерів і директорів старих компаній розлучитися зі своїми акціями. Це — не звичайні акціонери. Вони дивляться на своє газове підприємство, як на родинну справу. Вони його створили, звиклися з ним. Вони будували газгольдери та прокладали труби. Все це не так просто, як вам здається.

Едісон мав рацію. Ковпервуд скоро переконався, що не так легко змусити директорів і акціонерів старих компаній піти на якусь реорганізацію. Більш підозрілих і незговірливих людей йому ще не доводилося зустрічати. Вони навідріз відмовилися відступити йому свої акції, навіть за ціною, що втричі і навіть вчетверо перевищувала їхній біржовий курс. Акції газових компаній котирувалися від ста сімдесяти до двохсот десяти доларів, і в міру того, як місто росло і потреба в газі збільшувалася, зростала і вартість акцій. До того ж пропозиція об’єднати компанії виходила від нікому невідомої особи, і вже це здавалося всім підозрілим. Хто він такий? Чиї інтереси представляє? А Френк хоча і міг довести, що має в своєму розпорядженні значний капітал, але розкрити імена тих, хто діяв із ним заодно, не хотів. Директори та члени правління однієї фірми підозрювали в цих порухах підступи інших директорів і членів правлінь, а також вважали, що все це підлаштовано з єдиною метою: домогтися контролю, а потім витіснити всіх конкурентів. З якого дива продавати свої акції? Навіщо гнатися за великими прибутками, коли їм і так не бракує? Ковпервуд був новачком у Чикаґо, зв’язків із тутешніми великими підприємцями ще не встиг зав’язати, отож йому не залишалося нічого іншого, як вигадати новий план наступу на газові товариства. Він вирішив створити для початку кілька компаній у передмістях. Такі передмістя, як Лейк-В’ю і Гайд-парк, мали власні муніципалітети, які користувалися правом надавати акціонерним компаніям, зареєстрованим відповідно до законів штату, концесії на прокладку водогону, газових труб і ліній міських залізниць. Френк розраховував, що, заснувавши окремі, нібито незалежні одна від одної компанії в кожному з таких передмість, він зуміє роздобути концесію і в самому місті, а тоді вже старі акціонерні товариства впадуть на коліна і він почне диктувати їм свої умови. Все зводилося до того, щоб отримати дозвіл та концесії до того, як схаменуться конкуренти.

Складність полягала ще й у тому, що Ковпервуд був абсолютно незнайомий із газовими підприємствами, не мав ні найменшого поняття про те, як виробляється газ, як забезпечується ним місто, і ніколи раніше цими питаннями не цікавився. Інша річ — конка, цю галузь міського господарства він знав, як свої п’ять пальців, і до того ж вважав найприбутковішою. Однак тут, у Чикаґо, поки що, мабуть, не було ніякої оказії прибрати до рук це найспокусливіше для нього джерело прибутків. Усе це Ковпервуд ретельно обміркував, зважив, почитав певну літературу про виробництво газу, а потім йому, як зазвичай, пощастило — підвернулася потрібна людина.

З’ясувалося, що поряд із «Чиказькою газовою освітлювальною та газовою компанією» на Південній стороні колись, дуже недовго, існувала інша, не така велика компанія, заснована таким собі Генрі де Сото Сіппензом. Цей Сіппенз за допомогою якихось складних махінацій роздобув концесію на виробництво газу та постачання ним ділової частини міста, але його так допікали всілякими позовами, що, врешті-решт, він був змушений покинути цю справу. Тепер у нього була контора з продажу нерухомості в Лейк-В’ю. Пітер Лафлін його знав.

— Ну, це акула! — відгукнувся про нього дідуган. — Був час, коли я думав, що він на газі статок зробить, та ось схопили його за горло, і довелося йому таки випустити цей ласий шматочок. Тут у нього на річці газгольдер підірвали. Гадаю, він хутко втямив, чиїх це рук справа. Та хоч би там як було, але від своєї затії він відмовився. Щось давненько я про нього не чув.

Ковпервуд послав старого до Сіппенза дізнатися, що той зараз робить, і спитати, чи не хоче він знову зайнятися газом. І ось через кілька днів у контору «Пітер Лафлін і Ко» з’явився Генрі де Сото Сіппенз власною персоною. Він виявився маленьким чоловічком років п’ятдесяти, у височенному жорсткому фетровому капелюсі, куцій коричневій маринарці (яку він улітку змінював на полотняну) і в черевиках із тупими носками. Він був схожий чи то на сільського аптекаря, чи на букініста, але було в ньому щось і від провінційного лікаря чи нотаріуса. Манжети пана Сіппенза вилазили з рукавів дещо більше, ніж слід, краватка була, мабуть, занадто довгою, а капелюх занадто зсунутий на потилицю. В іншому ж він мав вигляд хоча і своєрідний, але цілком пристойний і навіть не позбавлений шарму. Обличчя Сіппенза прикрашали рудувато-каштанові бачки, шо войовничо стовбурчилися, і кущисті брови.

— Ви начебто займалися свого часу газом, пане Сіппенз? — вічливо звернувся до нього Ковпервуд.

— Так, і вже принаймні я не менше за інших тямлю в цій справі, — дещо зухвало відповідав Сіппенз. — Я з ним возився не рік і не два.

— Так ось, пане Сіппенз, я надумав відкрити невелике газове підприємство в одному з тутешніх передмість. Вони так швидко ростуть, тож мені здається, що ця справа може стати доволі прибутковою. Сам я мало петраю у техніці газового виробництва і хотів би запросити хорошого фахівця, — при цих словах Ковпервуд багатозначно та дружелюбно поглянув на Сіппенза. — Я чув про вас як про досвіденого експерта, котрий добре знає тутешні умови. У разі, якщо мені вдасться створити компанію з достатнім капіталом, може, ви погодитеся зайняти в ній посаду керівника?

«Тутешні умови мені навіть занадто добре відомі. І нічого з цього не вийде», — хотів було відповісти Сіппенз, але передумав.

— Що ж, якщо мені запропонують пристойну винагороду, — сказав він обережно. — Ви ж, мабуть, уявляєте, з якими труднощами вам доведеться зіткнутися?

— Приблизно уявляю, — з посмішкою відповів Ковпервуд. — Але що ви називаєте «пристойною винаго­родою»?

— Тисяч шість на рік і певна частка в прибутках компанії. Скажімо, половина або близько до того — тоді ще можна було б подумати, — відповідав Сіппенз, маючи намір, мабуть, відлякати Ковпервуда своїми непомірними вимогами. Контора з продажу нерухомості приносила йому близько шести тисяч на рік.

— А якщо я вам запропоную по чотири тисячі в кількох компаніях — це складе загалом тисяч п’ятнадцять — і, скажімо, десяту частку від прибутків?

Сіппенз подумки зважував зроблену йому пропозицію. Цілком очевидно, що сидить перед ним не якийсь там легковажний гультяй. Він кинув допитливий погляд на Ковпервуда і по всьому його вигляду зрозумів, що цей махляр готується до серйозної сутички. Ще десять років тому Сіппенз розгадав, які величезні можливості ховають у собі газові підприємства. Він уже пробував свої сили на цій ниві, але його затягали по судах, замучили штрафами, позбавили кредиту й урешті-решт підірвали газгольдер. Він не міг цього забути і завжди гірко шкодував, що не в силах помститися своїм супротивникам. Сіппенз уже звик вважати, що час боротьби для нього минув, а тут перед ним сиділа людина, котра замислила план грандіозної битви. Слова Френка прозвучали для нього, як заклик мисливського рогу для старого гончака.

— Що ж, пане Ковпервуд, — вже з меншим запалом і дружелюбніше відповів він, — непогано було б познайомитися з вашою пропозицією ближче, бо у газових справах я — тертий калач. Усе, що стосується машинного обладнання, прокладки труб, отримання концесій, я знаю назубок. Я будував газовий завод у Дайтоні, штат Огайо, і в Рочестері, штат Нью-Йорк. Приїхати б мені сюди трохи раніше, і я був би тепер заможною людиною, — в його голосі прозвучала нотка жалю.

— Ось вам, пане Сіппенз, і чудова нагода надолужити згаяне, — спокушав Ковпервуд. — Між нами кажучи, в Чикаґо створюється нове та дуже велике газове підприємство. Старим компаніям скоро доведеться поступитися своїми інтересами. Ну як? Це вас не вабить? У грошах у нас нестачі не буде. Та й не в них зараз справа: нам потрібнен організатор, підприємець, фахівець, котрий міг би будувати заводи, прокладати труби й усе інше.

Френк раптом піднявся на повний зріст — звичайний його виверт, коли хотів справити на когось враження. Тепер він стояв перед Сіппензом, як уособлення сили, боротьби та перемоги.

— Тож вирішуйте!

— Я згоден, пане Ковпервуд! — здався Сіппенз. Він теж схопився й одягнув капелюх, сильно зсунувши його набакир. У цю мить він був дуже схожий на задерикуватого когута.

Ковпервуд потиснув простягнуту йому руку.

— Приводьте до ладу справи у себе в конторі. Ваше першочергове завдання — виклопотати мені концесію в Лейк-В’ю і приступити до будівництва заводу. Необхідна допомога та підтримка вам будуть надані. Через тиждень, щонайбільше за десять днів, я все для вас підготую. Нам, очевидно, буде потрібен хороший адвокат, а може, навіть і двійко.

Виходячи з контори, Сіппенз усередині радів, і на обличчі його сяяла торжествуюча посмішка. Хто б міг подумати, що зараз, через десять років... Тепер він покаже цим шахраям! Тепер він не сам: із ним поруч справжній боєць, такий же загартований, як і він сам. Ну, а бійка буде — тільки тримайся. Але хто ж цей чоловік? Давно він таких не зустрічав. Треба якось дізнатися про нього. Проте Сіппенз уже зараз готовий був за Ковпервуда йти і у вогонь, і в воду.

8. Військові дії розпочалися

Коли Френк, зазнавши невдачі в своїх перемовинах із газовими компаніями, виклав Едісону новий план — організувати конкуруючі компанії в передмістях, — банкір глянув на нього з неприхованим захопленням.

— Добре придумано! — вигукнув він. — О, та у вас добра хватка! Ви їх здолаєте.