Титан: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Очі Ейлін засяяли вдячністю. Хоча вона й не могла цілковито оцінити пані Рембо, однак та їй подобалася: в ній було щось привабливе, й Ейлін розуміла її швидше чуттям, ніж розумом. Такою, імовірно, була б її мати, якби отримала освіту. Коли всі рушили до зали, дворецький доповів про Тейлора Лорда. Ковпервуд, узявши архітектора під руку, підвів його до дружини і гостей.

Лорд, кремезний, високий чоловік із розумним і серйозним обличчям, підійшов до господині дому.

— Пані Ковпервуд, — сказав він, із захопленням дивлячись на Ейлін, — дозвольте мені з-поміж інших вітати вас у Чикаґо. Після Філадельфії вам на перших порах багато чого буде бракувати тут, але я впевнений, що з часом ви полюбите наше місто.

— О, я не сумніваюся, — посміхнулася Ейлін.

— Колись і я жив у Філадельфії, правда, дуже недовго, — додав Лорд. — І ось також перебрався сюди.

Ейлін на мить зам’ялася, проте швидко опанувала себе. До таких випадковостей треба бути завжди готовою, їй можуть зустрітися й гірші несподіванки.

— Чим же поганий Чикаґо? — поспішила вона продовжити розмову. — Мені подобається це місто. Життя тут вирує, не те що в Філадельфії.

— Радий це чути. Я сам закоханий у Чикаґо. Може, тому, що мені тут відкрилося широке поле діяльності.

«Для чого такій красуні освіта», — міркував Лорд, милуючись розкішним волоссям і плечима Ейлін. Він одразу ж визначив, що вона не належить до розвинутих і розумних жінок.

Дворецький доповів про нових гостей, і подружжя Едісон увійшло в залу. Едісон, не замислюючись, прийняв запрошення Ковпервуда: становище його в Чикаґо було достатньо міцним, і тому вони з дружиною могли приходити, коли їм заманеться.

— Як справи, Френку? — спитав він по-дружньому, кладучи руку на плече господаря будинку. — Дуже мило, що запросили нас. Чи вірите, пані Ковпервуд, ось вже скоро рік, як я кажу вашому чоловікові, щоб він привіз вас сюди. Він не казав вам?

Едісон ще не посвятив свою дружину в історію Ковпервуда й Ейлін.

— Ну, певна річ, казав, — весело відповідала Ейлін, бачачи, що її врода справила враження на Едісона. — А як я рвалася сюди! Це його провина, що я так довго не приїжджала.

«Дивовижно гарна, — думав тим часом Едісон, розглядаючи Ейлін. — Так ось що стало причиною розлучення Ковпервуда з першою дружиною. Нічого дивного. Чудове створіння». Він мимоволі порівнював її зі своєю дружиною і, звісно, не на користь останньої. Пані Едісон ніколи не була така гарна, так ефектна, зате здорового глузду у неї набагато більше. Ах, дідько забирай, якби і йому обзавестися такою кралею! Життя знову заграло б яскравими барвами. В Едісона бували любовні пригоди, але він ретельно їх приховував.

— Дуже рада познайомитися з вами, — провадила тим часом пані Едісон, гладка леді, обвішана коштовностями, звертаючись до Ейлін. — Наші чоловіки вже встигли стати друзями, нам також треба буде частіше зустрічатися.

Пані Едісон продовжувала невимушено базікати про різні дрібниці, й Ейлін здавалося, що вона непогано справляється зі своєю роллю господині. Безшумно увійшов дворецький і поставив на столик у кутку тацю з винами та закусками. За обідом розмова стала ще жвавішою, заговорили про зростання міста, про нову церкву, яку будував Лорд на тій же вулиці, де жили Ковпервуди. Потім Рембо розповів кілька кумедних історій про шахрайство із земельними ділянками. Товариство розвеселилося. Ейлін докладала всіх зусиль, аби зблизитися з обома жінками. Пані Едісон здавалася їй приємнішою, ймовірно, тому, що з нею було легше підтримувати розмову. Ейлін не могла не розуміти, що пані Рембо і розумніша, і сердечніша, але якось побоювалася її. Втім, дуже скоро Ейлін видихлася і мала вдатися до допомоги Лорда. Архітектор із лицарською галантністю прийшов їй на допомогу і став базікати про все, що йому спадало на гадку. Всі чоловіки, крім Ковпервуда, думали про те, яку досконалу фігуру має Ейлін, яка у неї сліпуча шкіра, які округлі плечі, яке розкішне волосся!

7. Газові підприємства Чикаґо

Старий Лафлін, помолоділий і натхнений сміливими задумами Ковпервуда, посилено сприяв процвітанню фірми. Він повідомляв своєму компаньйонові біржові чутки та плітки, а також власні, часом дуже тонкі, здогади про те, що затіває та чи інша група або той чи інший біржовик. І Френк обертав на свою користь цю інформацію.

На ранок після майже безсонної ночі в своєму самотньому ліжку стариган нерідко казав Ковпервудові:

— Я, здається, здогадався, куди ці молодики гнуть. Це все та ж банда зі скотобоєнь орудує. (Під бандою він мав на увазі впливових біржових спекулянтів на кшталт Арніла, Генда, Шрайхарта й інших.) Знову всю кукурудзу скупити хочуть. Або я більше вже нічого не тямлю, або нам також потрібно негайно купувати про запас. Як ви на це дивитеся, Френку?

Ковпервуд уже осягнув багато невідомих йому раніше вивертів місцевих підприємців і з кожним днем набував усе більшого досвіду, зазвичай тут же приймав рішення.

— Ну що ж, ризикнемо на сотню тисяч бушелів. Мені здається, що залізничні «Нью-Йорк сентрал» впадуть пунктів на два найближчими днями. Давайте продавати їх на пункт нижче курсу.

Лафлін дивувався, як це Ковпервуд ухитряється так швидко орієнтуватися в місцевих справах і не менш хутко, ніж він сам, приймати рішення. Коли справа стосується акцій та інших цінностей, що котируються на східних біржах, — це зрозуміло, але як він примудрився так стрімко осягнути всі тонкощі біржі чиказької?

— Звідки ви це знаєте? — спитав він якось у Френка, дуже заінтригований.

— Та дуже просто: вчора, коли ви були на біржі, сюди заходив Антон Відер (один із директорів хліботоргового банку), він усе й розповів мені, — відверто пояснював Ковпервуд, і зі слів Відера змалював Лафліну біржову кон’юнктуру.

Лафлін знав Відера, багатого, підприємливого поляка, котрий за останні роки помітно пішов угору. Просто вражає, як Ковпервуд легко сходиться з багатіями, як швидко здобуває їхню довіру. Лафлін розумів, що з ним Відер ніколи не був би таким відвертим.

— Гм! Ну, якщо Відер сказав — то це справді так. Треба діяти.

І Лафлін діяв, а фірма «Пітер Лафлін і Ко» виявлялася у виграші.

Та хоча хліботоргова і комісійна справи й обіцяли кожному компаньйону тисяч двадцять річного доходу, Ковпервуд дивився на це лише як на джерело інформації. Боячись розпорошувати кошти, щоб не опинитися в такому ж скрутному становищі, як у часи чиказької пожежі, Френк підшукував собі справу, яка з часом могла б приносити відчутний і постійний прибуток. Йому вдалося зацікавити своїми планами невелику групу чиказьких функціонерів — Джуда Едісона, Александра Рембо, Міларда Бейлі й Антона Відера. Хоча це були не бозна-які магнати, але всі вони мали вільні кошти. Ковпервуд знав, що вони охоче відгукнуться на будь-яку серйозну пропозицію.

Найбільше цікавили Френка газові підприємства Чикаґо. Тут була можливість захопити нишком невичерпне джерело наживи — заволодіти ніким ще не зайняту галузь і встановити там своє безроздільне панування. Отримавши концесію (яким шляхом, читач здогадається сам), він міг так само, як Гамількар Барка, котрий проник у саме серце Іспанії, або Ганнібал, котрий підступив до воріт Риму, постати перед місцевими газопромисловцями та зажадати капітуляції й розділу награбованого.