Крук та Чорний Метелик. Голос давніх сновидінь: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Відтоді я якимсь дивом закінчила школу та влаштувалася працювати журналістом у невеликій газеті. Збиралася вступати на заочку до місцевого університету і саме готувалася до вступних. Коли раптом до моєї квартири заявився чоловік, який назвався лісовиком з іншого світу! Я б залюбки йому не повірила, але на користь його словам свідчили сріблясті очі, коротке біле волосся, що відливало сріблом, зелені візерунки на тілі... та імпульс телекінезу, яким він відкинув мене до стіни, щойно я спробувала напасти на нього.

В ультимативній формі лісовик повідомив, що я повинна піти з ним, бо, поки я тут, чарівна сила, яка вплелася в мою душу, сприяє руйнуванню обох світів. І або я погоджуся на його умови, або мене просто вб’ють. Хоча моє життя і здавалося на рідкість паскудним, утрачати його я все ж була не готова, тому довелося погодитися.

Такий самий вибір лісовик запропонував і Вадимові — проблемному підліткові гопівского виду. Йому, щоправда, «пощастило» трохи пізніше, ніж мені — в його душу вплелася сила від енергетичного сплеску, який стався лише кілька днів тому.

Так за лічені години ми обоє зібрали речі та покинули рідний світ.

Щоправда, я не встигла усвідомити весь пафос моменту, який приніс у моє життя таку значущу зміну. Усьому виною стали густі зарості колючих бур’янів, на які я гепнулася з триметрової висоти, щойно шалені фарби тунелю між світами змінила синява небес. З одного боку, будячки трохи пом’якшили приземлення. А от з іншого — моя дупця перетворилася на кактус.

До вечора того самого дня ми дісталися селища на краю старого болота, що мало промовисту назву Духмяне. Там, до речі, смерділо так, ніби в кожному дворі здохла якась велика тварина і закопати гнилі тушки місцевим релігія не дозволяла.

Ми зупинилися на постоялому дворі старого приятеля Каріла, Дейка. І от саме тут, саме зараз хлопець, на якого я вже встигла повісити ярлик «тупий гопник», здивував мене своєю спостережливістю. Завдяки йому я й звернула нарешті увагу на те, що ми сидимо за столом у світлі свічок і розмовляємо про купівлю коней.

Каріл повідомив мені, що в цьому світі немає ні сучасної фізики, ні електроніки! Замість того, звісно ж, були певні технології, які працювали на основі чарів, але чи варто казати, що це було щось зовсім інше? І те, що цю новину я дізналася тільки зараз, мене серйозно обурило. Захотілося терміново пожалітися на несправедливість у «Твіттері»... але й це було неможливо, тому що інтернету я більше ніколи не побачу.

— Будь ласка, Каріле, скажи, що ти пожартував, — тяжко проскиглила я.

— Вибачай, але ні, — запевнив лісовик. — Ну, коли в тебе вже такий напад паніки, спробую тобі пояснити, що й до чого, і почну з короткого екскурсу в історію, — зітхнув він, спираючись ліктями на стіл. — Тисячу років тому весь світ був утягнутий у війну Магії та Вогню. Її вирізняла новітня розробка зброярів, порох. Коли війна закінчилася, кількість жертв шокувала. Кілька місяців чарівники прораховували всі можливі варіанти розвитку подій, але всім їм снився ночами той самий кошмар: зброя ставатиме дедалі потужнішою і, врешті-решт, це призведе до загибелі всього живого. Тому на всесвітній раді чародії та правителі народів ухвалили рішення: розвиток зброї потрібно зупинити будь-якою ціною. Тоді чарівники обрали найсильнішого і найдосвідченішого та зв’язали з ним свої пояси магів. Діставши підтримку їхньою силою, він уплівся в просторово-часове полотно нашого світу та змінив будову реальності. Нитки полотна світобудови, які вели до розвитку і появи нових видів зброї, вилучили. А рецепт пороху знищили. Відтоді ми можемо тільки вдосконалювати відомі нам види холодної зброї та магії. Але разом із тим ми втратили можливість виникнення й розвитку багатьох інших галузей. Хоча це досить помірна ціна за те, чого ми в результаті уникли.

Каріл закінчив промову і склав пальці в замок. А я зрозуміла, що потрапила до Середньовіччя, де навіть не чули про можливість існування хоча б банальної електричної лампочки. Може, краще було одразу погодитися померти?

— Хвилиночку! — видихнула я. — Ви вплелися в просторово-часове полотно та змінили його? А чи не побоялися ваші чародії минулого, що так вони вплинуть на весь світ, викликавши якісь зміни в розвитку всесвіту?

— Процедура дійсно була непростою і проходила не один день, але вони видалили всі необхідні «ниточки», зав’язавши «вузлики» на їхніх кінцях. Тому ніяких проблем із цим не повинно було виникнути.

— Цього не можна стверджувати! Називається, влізли в невідомі вам матерії, а потім ще дивуєтеся, що у вас РАПТОМ діри в просторі з’являються.

— Алісо, благаю, не май перших науковців світу за ідіотів. Зрозумій ти, що в нашій реальності, де крім технологій була і чарівна сила... Уяви собі ту саму вашу ядерну зброю, дія якої ще й посилена магією.

Ніби ставлячи крапку в дискусії, Дейк приніс нам три миски смаженої картоплі, глечик вина і горнятка з чаєм.

Поспіхом проковтнувши свою порцію, Вадим присвятив решту вечора заграванням із шістнадцятирічною Аррою — тендітною білявою дочкою шинкаря, яка допомагала батькові розносити страви та розливати пиво.

Голоси. Високі та низькі, тонкі та грубі, шепіти та крики — вони звучали хаотично, переплітаючись у зловісне чорне мереживо. Гострі, наче леза кинджалів, ковзали по шкірі та легко розсікали її, вивільняючи нестримні водоспади червоної крові.

— Добре, що Центр Тіней уже тут.

— Ми повинні об’єднуватися...

— Усі, кого породила темрява Забутої...

— Але якщо Центр Тіней не прокинеться?

— Ми зробимо так, що прокинеться.

— Два джерела світла, сховавшись під тінню, утворюють темний коридор...

Аж раптом дивне марево розлетілося на шматки від пронизливого крику!

Цей крик вирвав мене зі сну посеред ночі. Я різко сіла в ліжку, хапаючись за скроні. А за хвилину все повторилося: крик переляканої дівчини.

Скочивши на ноги, я схопила свій колись замовлений у реконструкторів меч і вибігла в коридор, де зіткнулася з не менш збентеженим Карілом. Що мене особливо здивувало, так це його блакитний шовковий пояс, який був зав’язаний на два вузли поверх піжами. Лісовик, звичайно, говорив мені, що кожен чарівник повинен носити пояси магів всюди і завжди, але тоді я й подумати не могла, що це правило настільки суворе.

Коли закричали знову, стало ясно, що джерело галасу — за найближчими дверима. Ми перезирнулися, вибили двері... і спантеличено завмерли: у кутку кімнати, немов перелякане мишеня, тремтіла Арра. А Вадим стояв поруч, грубо обвиваючи рукою її талію.

Не вагаючись жодної секунди, Каріл заклинанням відкинув його в інший кінець кімнати.

— Ти що, геть здурів?! — закричав чарівник і запустив у Вадима блискавку закляття, від якої хлопець упав на підлогу і скорчився.