Кім: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це правда, — сказав Абдулла. — У ньому повно язичницьких бутів[12]. Знач’, ти теж ідолопоклонник?

— Та яка різниця, — відмахнувся Кім. — Це — урядовий будинок і там немає ідолопоклонства, а тільки сагиб із білою бородою. Пішли зі мною, я покажу.

— Чужоземні жерці їдять хлопчиків, — прошепотів Чхота-Лал.

— А він чужинець і бут-параст [ідолопоклонник], — сказав мусульманин Абдулла.

Кім зареготав.

— Він — новак. Біжіть до своїх матусь та сидіть тихенько на ручках. Пішли!

Кім, клацнувши, прокрутив турнікет, який автоматично реєстрував відвідувачів.

Старий пішов за ним і завмер від подиву. У вестибюлі виставили більші зразки греко-буддійської скульптури[13], створені — вчені знають, коли — забутими майстрами, чиї вправні руки таємничим чином наслідували грецький стиль. Тут були сотні експонатів: фризи з рельєфними постатями, фрагменти статуй, всіяні фігурами плити, які колись покривали цегляні стіни буддійських ступ[14] і вігар[15] Півночі, а нині, відкопані і споряджені ярличками, були гордістю Музею. Роззявивши рота від подиву, Лама повертався то в один, то в інший бік та, нарешті, завмер у захваті перед великим горельєфом, на якому було зображено коронування, або ж возвеличення, Будди. Учитель сидів на лотосі, пелюстки якого були висічені так глибоко, що, здавалося, майже відділялися від плити. Навколо нього в благоговінні скупчилася ціла ієрархія царів, старійшин і стародавніх Будд, внизу лотоси вистелили води з рибами і птахами. Двоє Девів із крилами, як у метеликів, тримали вінок над його головою. Над ними двоє інших несли парасольку, увінчану головним убором Бодхісатви, усіяну коштовним камінням.

— Владико! О владико! Це сам Шак’ямуні, — Лама ледь не хлипав. І на півподиху почав наспівувати чудесну буддійську молитву:

— Єдинородний Майї[16] син, Ананди[17] пан, святійший він… І він тут! Найвищий Закон також тут! Моє паломництво добре розпочалося. І яка робота! Яка робота!

— Сагиб он там, — сказав Кім і прослизнув убік, поміж шафами відділу мистецтв і ремесел. Білобородий англієць дивився на Ламу, а той ґречно повернувся, вклонився йому і, трохи подлубавшись, витяг записника і клаптик паперу.

— Так, це моє ім’я, — посміхнувся куратор, розглядаючи по-дитячому незграбні друковані літери.

— Один із нас, що здійснив паломництво по святих місцях, — тепер він настоятель монастиря Ланґ-Чо, — повідомив його мені, — затинаючись, мовив Лама. — Він розказував про це все, — Лама повів худою тремкою рукою.

— Тож ласкаво просимо, о Ламо з Тибету! Тут зберігаються священні зображення, — він глянув Ламі в обличчя, — і я тут, щоби накопичувати знання. Пройдемо до мого кабінету. — Старий тремтів від хвилювання.

Кабінет був звичайнісіньким закутком, відокремленим дерев’яною перегородкою від галереї, де стояли статуї. Кім ліг на підлогу, притуливши вухо до шпарини у потрісканих від спеки кедрових дверях, та, довіряючи інстинкту, приготувався підслуховувати і спостерігати.

Більша частина бесіди була йому геть незрозуміла. Лама, спочатку нерішуче, розповідав наглядачеві про свій рідний монастир Сач-дзен, розташований навпроти Розмальованих Скель, за чотири місяці шляху звідти. Наглядач вийняв величезний альбом із фотографіями і показав йому той монастир, що стримів на скелі над гігантською долиною, сформованою геологічними шарами різних відтінків.

— Так, так! — Лама одяг рогові окуляри китайської роботи. — Ось хвіртка, через яку ми носимо дрова до зими. І ти… й англійці знають про це? Теперішній настоятель Ланґ-Чо говорив мені, але я не вірив. А Владика — Вседосконалий — він теж користується тут пошаною? І його життя відоме?

— І все воно висічене на камені. Ходімо, подивимося, якщо ти вже відпочив.

Лама, човгаючи, побрів у головний зал і разом із куратором став оглядати колекції з благоговінням вірянина і чуттям художника.

Епізод за епізодом він упізнавав прекрасну повість на витертому камінні. Подекуди його спантеличували риси незнайомого грецького стилю, але він радів, як дитина, кожній новій знахідці. Там, де порушувалася послідовність подій, як, наприклад, у Благовіщенні, куратор заповнював її усно і за допомогою книг — французьких і німецьких — із фотографіями та репродукціями.

Тут був зображений благочестивий Асіта[18], тотожний Симеону у християнських переказах: він тримав на колінах божественне немовля, поки батько та мати слухали. А ще там були епізоди з легенди про двоюрідного брата Будди Девадату[19]. Тут стояла збентежена нечестива жінка, яка звинуватила Учителя у гріхопадінні; тут зображені були проповідь в Оленячому парку і диво, яке приголомшило вогнепоклонників; тут поставав Бодгісатва в образі царя, чудесне народження, смерть у Кусінаґарі, де слабкий учень втратив свідомість. Без кінця повторювався сюжет медитації під деревом Бодгі, і всюди було зображено поклоніння чаші для збору милостині. Через кілька хвилин куратор збагнув, що гість його не простий жебрак, який перебирає вервицю, а справжній учений. І вони знову переглянули все від початку до кінця, причому Лама раз-по-раз брав пучку тютюну, протирав свої окуляри і торохтів, наче потяг, на дивовижній суміші урду і тибетської мови. Він чув про подорожі китайських паломників Фа-Сяня і Хуань-Цана[20] і хотів дізнатися, чи існує переклад їхніх творів. Він затамовував подих, безпорадно гортаючи книги Біла[21] і Станісласа Жульєна[22].

— Усе є тут. Прихований скарб!

Потім він зосередився, аби благоговійно вислухати цитати, наспіх перекладені на урду. Уперше він чув про праці європейських учених, які за допомогою цих і сотень інших джерел визначили місця священних подій буддизму. Потім йому показали величезну карту з жовтими крапками та рисками. Коричневий палець рухався за олівцем куратора від мітки до мітки. Тут був Капілавасту[23], там — Серединне Царство[24], тут — Магабодгі[25], буддійська Мекка, а там — Кусінаґара, овіяне скорботою місце, де Він помер. Старий примовк, схиливши голову над аркушами, а куратор закурив ще одну люльку. Кім заснув. Коли він прокинувся, бесіда, яка досі тривала, стала доступнішою його розумінню.

— Ось так і сталося, о Джерело Мудрості, що я вирішив піти по святих місцях, де ступала Його нога: на місце народження, аж до Капіли, потім у Магабодгі, яке тепер називається Будда-Ґайя, у Монастир, в Оленячий парк і на місце Його смерті, — Лама притишив голос. — І я прийшов сюди сам. П’ять, сім, вісімнадцять, сорок років я думав, що Стародавній Закон виконується погано, бо ж, як тобі відомо, до нього домісилися чортівня, чаклунство й ідолопоклонство. Точнісінько, як допіру сказав хлопчина там, на вулиці. Так, саме бут-параст, як висловився дітвак.

— Так буває з усіма віровченнями.

— То ти так думаєш? Я читав наші монастирські книги, але в них висохла серцевина, і новий ритуал, яким ми, послідовники перетвореного Закону, приборкуємо себе, також не має ціни в цих старих очах. Навіть послідовники Досконалого безперервно борються один з одним. Все це — ілюзія. Так, майя, ілюзія. Але я жадаю іншого, — зморшкувате жовте обличчя наблизилося до куратора на відстань трьох дюймів, і довгий ніготь вказівного пальця стукнув по столу. — Ваші вчені за допомогою цих книжок пройшли крок у крок за стопами Благословенного у всіх його мандрах, але є речі, які вони не змогли відкрити. Я нічого не знаю, але прагну звільнитися від Колеса Всього Сущого[26], ступивши на широкий і відкритий шлях, — він посміхнувся з простодушним тріумфом. — Як паломник по святих місцях я вже тепер здобуваю заслугу. Але справа в більшому. Послухай істинну розповідь. Коли наш милостивий Владика, будучи ще юнаком, став шукати собі дружину, люди в палаці його батька говорили, що він ще занадто юний для шлюбу. Ти про то знаєш?

Куратор кивнув, питаючи себе, що ж буде далі.

— Тоді влаштували потрійне змагання в силі між усіма, хто зголоситься. І під час випробування луком наш Владика, переламавши той, який подали спочатку, велів подати такий лук, на якому ніхто не міг натягнути тятиву. Ти про то знаєш?

— Про все це написано. Я читав.

— І, перелетівши всі позначки, стріла помчала ген-ген далеко і зникла з очей. Врешті-решт вона впала, і там, де вона торкнулася землі, з’явилося джерело, яке потім перетворилося на річку, і, завдяки милосердю нашого Владики і тим заслугам, яких він надбав до свого звільнення, властивість тієї річки така, що вона змиває всяку ганьбу і плями гріха з того, хто скупається в ній.

[12] Бути — зображення духів.

[13] «Зразки греко-буддійської скульптури…» — індійська культура зазнала впливу еллінської у часи вторгнення Александра Македонського, 326 р. до н. е.

[14] Ступи — бані чи дзвони, деякі досить великі.

[15] Вігари — монастирі або ж чернечі келії.

[16] Майя — матір Гаутами.

[17] Ананда — напівбрат і послідовник Будди.

[18] Асіта — мудрець, який провіщає дитині велике майбутнє. Кіплінґ порівнює його із Біблійним Симеоном.

[19] Девадата — кузен і суперник Будди.

[20] Фа-Сянь і Хуань-Цан — китайські вчені четвертого та сьомого століть, які мандрували північною Індією.

[21] Семюель Біл — (1825–1889) англійський перекладач книжок про Китай і Тибет.

[22] Станіслас Жульєн — перекладач творів Хуань Цана французькою.

[23] Капіласвату — нині зруйнована столиця королівства Сак’я на кордоні з Непалом.

[24] Серединне царство — розміщувалось на Індо-Гангській рівнині.

[25] Магабодгі — інша назва міста Ґайя, де медитував і досяг просвітлення Будда.

[26] Колесо всього сущого — адаптована Кіплінґом фраза — квінтесенція буддизму. Щоденна суєта життя, у якій людина приречена жити. Буддизм же пропонує людині шлях до звільнення з цього циклу через осягнення духовної мудрості, відречення від земних ілюзій і прив’язаностей. Колесо, як символ часу, насправді — концепція течії під назвою «джайнізм».