Ніч перед кінцем світу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Жах.

— Кругом! — скомандував Тревіс. — Ідіть спокійно до Машини. Ми повернемо вам половину суми.

— Я не сподівався, що він буде настільки великим, — сказав Екельз. — Прорахувався, от і все. А тепер я хочу вибратися звідси.

— Він бачить нас.

— Он червона пляма на його грудях.

Ящір-тиран випрямився на весь свій зріст. Його броньована плоть виблискувала наче тисяча зелених монет. Вкриті слизом, монети парували. У слизі звивалися крихітні комахи, тож здавалося, що все тіло посмикується і похитується, навіть коли сам монстр не рухався. Запах сирого м’яса завис над пралісом.

— Виведіть мене звідси, — сказав Екельз. — Таке зі мною вперше. Я завжди був упевнений, що залишуся живим. У мене були хороші провідники, вдалі сафарі і відчуття безпеки. Цього разу я прорахувався. Зізнаюся, це мені не під силу. Я з цим не впораюся.

— Не біжіть, — сказав Ласперенс. — Поверніться кругом. Заховайтеся у Машині.

— Гаразд, — здавалося, Екельз заціпенів. Він поглянув на свої ноги, наче намагаючись змусити їх рухатися, і застогнав від безсилля.

— Екельз!

Він зробив декілька кроків, мружачись і ледве тягнучи ноги.

— Не туди!

Щойно він зробив перші кроки, монстр із жахливим криком кинувся вперед. Він подолав сто ярдів за чотири секунди. Гвинтівки злетіли вгору і вистрілили. Ураган із рота чудовиська оповив їхні залпи смородом слизу і старої крові. Монстр заревів, його зуби заблищали на сонці.

Екельз, не оглядаючись назад, насліп ступив на край Стежки, його гвинтівка безцільно хилиталася у руках. Він зійшов із стежки і, сам того не усвідомлюючи, поплентався у джунглі. Його стопи потонули у зеленому моху. Ноги несли його вперед, він почувався самотнім і далеким від тих подій, що відбувалися позаду.

Гвинтівки вистрілили знову. Їхній звук потонув у людських криках і пронизливому громовому реві ящера. Велетенський хвіст рептилії злетів угору і, наче батіг, почав шмагати навсібіч. Дерева вибухали хмарами листя і гілок. Монстр різко опустив вниз свої рученята ювеліра, щоби приголубити людей, розірвати навпіл, розчавити, наче ягоди, запхати їх у свою пащу, у волаючу горлянку. Здавалося, що його схожі на валуни очі були врівень із людьми. Вони побачили у них свої відображення і вистрелили у металеві повіки і вилискуючі чорні зіниці.

Tyrannosaurus упав. Наче кам’яний ідол, наче снігова лавина. Ревучи, він чіплявся за дерева, звалюючи їх. Він зім’яв і розірвав металеву Стежку. Люди позадкували, а тоді кинулися назад. На землю гримнуло десять тонн мертвої плоті і костомах. Рушниці вистрелили. Монстр ударив своїм броньованим хвостом, клацнув своїми зміїними щелепами і затих. Із його горла струменів фонтан крові. Десь усередині тріснув мішок із речовинами, й огидний потік залив мисливців. Облиті чимось червоним і блискучим, вони заціпеніли.

Грім затих.

Джунглі мовчали. Після обвалу — зелений спокій. Після нічного жахіття — ранок.

Біллінґс і Кремер всілися на Стежку, де їх вирвало. Тревіс і Лесперанс стояли з рушницями, з яких все ще вився дим, і лаялися.

У Машині Часу, тремтячи усім тілом, лежав долілиць Екельз. Йому вдалося повернутися до Стежки і заповзти у Машину.

Підійшов Тревіс, глянув на Екельза, узяв із металевого ящика марлю і повернувся до тих, які сиділи на Стежці.

— Повитирайтесь.

Вони витерли кров із шоломів і теж почали лаятися. Монстр лежав, схожий на гору м’яса. Зсередини доносилися зітхання і бурмотіння — це відмирали клітини, органи переставали функціонувати, рідини востаннє текли із порожнини у мішечок, а звідти — у селезінку, все припиняло функціонувати, завмирало назавжди. Так наче ви стоїте коло розбитого локомотива чи екскаватора, що закінчує свою роботу — усі клапани відкриті або міцно затиснуті. Затріщали кістки; багатотонна маса некерованої власної плоті — мертва маса — розтрощила притиснуті до землі крихкі передпліччя. Коливаючись, м’ясо осіло.

Ще один тріск. Високо над їхніми головами від стовбура відламалася велетенська гілляка. Вона впала на вже мертве чудовисько, наче остаточно засвідчуючи його смерть.

— Ну ось, — Лесперанс глянув на годинник. — Секунда в секунду. Це саме те дерево, яке і мало впасти і вбити тварину, — він поглянув на двох мисливців. — Вам потрібна фотографія трофею?

— Що?

— Ми не можемо забирати здобич у Майбутнє. Тіло мусить залишитися тут, де тварина і мала загинути, щоби комахи, птахи і бактерії могли дістатися до нього, для чого вони і були призначені. Все повинно перебувати у рівновазі. Тіло зостається, але ми можемо сфотографувати вас біля здобичі.

Двоє чоловіків спробували зібратися з думками, але за мить відмовилися від цього, похитуючи головами.

Вони дозволили провести себе вздовж металевої Стежки. Втомлено опустившись на сидіння всередині Машини, озирнулися і ще раз глянули на застиглий пагорб — вбите чудовисько, на паруючій броні якого вже метушилися дивні птахоящери і золотаві комахи.

Раптовий звук змусив їх заціпеніти: на підлозі Машини Часу, тремтячи, сидів Екельз.