Ніч перед кінцем світу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Екельз витиснув якусь подобу посмішки.

— Припиніть, — відрізав Тревіс. — Усім встати.

Вони були готові вийти з Машини.

Джунглі були високими, і джунглі були широкими, і джунглі були цілим світом довіку. Небо повнили звуки, схожі на музику, і звуки, схожі на ляскання парусини, і це були птеродактилі, що ширяли на пористих сірих крилах, велетенські кажани із марення і нічного жахіття.

Балансуючи на вузькій Стежці, Екельз жартома прицілився зі своєї гвинтівки.

— Припиніть! — сказав Тревіс. — Навіть жартома не цільтеся, чорт вас забирай. Якщо ваша зброя раптом вистрелить…

Екельз почервонів.

— Де наш тиранозавр?

Лесперанс поглянув на свій годинник.

— Попереду. Ми перетнемо його шлях через шістдесят секунд. Шукайте червону пляму! Не стріляйте, допоки ми не скомандуємо. Залишайтеся на Стежці. Залишайтеся на Стежці!

Вони рушили назустріч ранковому вітру.

— Дивно, — пробурмотів Екельз. — Попереду — шістдесят мільйонів років, день виборів минув. Кейт став президентом. Усі святкують. А ми тут, і мільйонів років немов не було, їх просто не існує. Речі, про які ми непокоїлися упродовж місяців, усе життя, ще навіть не з’явилися у світі, їх не існує навіть у задумі.

— Всім зняти рушниці із запобіжників, — наказав Тревіс. — Ваш постріл перший, Екельз. Другий — Біллінґз. Третій — Кремер.

— Я полював на тигра, вепра, буйвола, слона, але це зовсім інша річ, — сказав Екельз. — Я тремчу, наче дитина.

— Тс! — сказав Тревіс.

Усі зупинилися.

Тревіс підняв руку.

— Попереду, — прошепотів він. — У тумані. От де він. Зустрічайте Його Королівську Величність.

Джунглі були широкими і сповненими щебету, шереху, бурмотіння і зітхань.

Раптом усе затихло, наче хтось зачинив двері.

Тиша.

Гуркіт грому.

Із туману, за сто ярдів попереду, з’явився Tyrannosaurus Rex.

— О Господи, — прошепотів Екельз.

— Тс!

Він ішов на велетенських лискучих, пружних, довгих ногах. Велетенський бог зла, притискаючи свої тендітні лапки годинникаря до маслянистих грудей рептилії, він вивищувався на тридцять футів над половиною дерев. Кожна нога — поршень, тисяча фунтів білої кістки, перев’язаної товстими канатами м’язів, захищених мерехтливою шорсткуватою шкірою, схожою на кольчугу безстрашного воїна. Кожне стегно — тонна м’яса, кістки і сталевої кольчуги. А з велетенської дихаючої грудної клітки звисала пара ніжних рученят, рученят із кистями, які могли би підняти і вивчати людей, неначе іграшки. В той час як зміїна шия звивалася, сама голова — тонна різьбленого каменю, легко підіймалася вгору. Із широко роззявленої пащі виднівся частокіл схожих на кинджали зубів. Його очі, завбільшки як страусячі яйця, оберталися, не виражаючи нічого, крім голоду. Він закрив свій рот із смертельним оскалом. А тоді побіг, ламаючи задніми ногами довколишні дерева і кущі, його кігтисті стопи передирали вогку землю, залишаючи сліди завглибшки шість дюймів там, куди він переносив свою вагу. Він біг плавним балетним кроком, аж надто врівноваженим і збалансованим як для його десяти тонн. Він обережно перемістився на освітлену сонцем ділянку, промацуючи повітря своїми гарними рептилячими рученятами.

— О Господи, — губи Екельза тремтіли. — Він міг би випростуватися і схопити місяць.

— Т-с-с, — злісно урвав його Тревіс. — Він нас ще не побачив.

— Його неможливо вбити, — тихо озвучив свій вердикт Екельз, і це прозвучало як аксіома. Він обмізкував усі факти, відтак дійшов цього обдуманого висновку. Гвинтівка у його руках видавалася іграшковою. — Ми цілковиті дурні, якщо прибули сюди. Це неможливо.

— Заткніться, — засичав Тревіс.