Рута: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що у вас відбувається?

— Та революція, — сказав Андрій.

— Проти кого?

Ну як поясниш усі нюанси людині, яка перебуває на два десятки років позаду? Це вже просто інша планета. Стільки всього змінилося, що й не зметикуєш, звідки почати.

— Революція проти совка, — врешті коротко сформулював він. Та й насправді так воно і було. Втретє за два десятки років, і все проти совка.

У голосі дівчини на тому боці почулося здивування.

— Що? У вас іще й досі совок? — вона гмикнула. — Ти ж казав, що Литва отримає незалежність!

Отримає, звісно. І Україна отримає, але... В цьому «але» і ховався диявол.

— Це довго пояснювати, — сказав Андрій. — Совок просто так не відпускає.

Дівчина замовкла, немовби вкладаючи в голові почуте.

— То ти справді з майбутнього? — врешті запитала вона.

— Це ти з минулого, — пожартував у відповідь Андрій.

— А який у вас день?

— Дев’ятнадцяте лютого дві тисячі чотирнадцятого року, — він відірвав від вуха апарат і через тріщини на склі роздивився цифри, які показував годинник. — П’ята година ранку.

Дівчина зітхнула.

— Я не розумію, як таке може бути.

— Я теж, — зізнався Андрій.

— А де ти зараз? — поцікавилася вона.

— На барикаді біля КМДА.

— А що таке КМДА?

І справді, звідки їй у Вільнюсі знати, що таке КМДА?

— Мерія наша, — пояснив Андрій, потім зрозумів, що це звучить незвично для радянського вуха. — Міська адміністрація.

Щоразу, отримавши відповідь на своє запитання, дівчина ненадовго замислювалася, і це можна було зрозуміти, якщо врахувати, що їй доводилося чути.

— І у вас там теж танки? — запитала вона.

— Були, — кивнув Андрій, неначе співрозмовниця могла його бачити. — Але їх спалили. Інших поки не видно.

Насправді це була дивна історія. Чому бетеерів було лише два? Невже не знайшлося третього, четвертого? Але обговорювати такі речі з відстані у двадцять років точно не варто.

— І що буде далі? — тихо запитала дівчина.

— Не знаю. Вже ранок. Певно, скоро почнуть збиратися люди, — він усміхнувся. — От іще б мені хтось подзвонив з майбутнього і розповів, що ж буде далі.

— Так, як мені?

— Так, як тобі, — у голосі Андрія зазвучали батьківські нотки. — Ти головне до телецентру не ходи, — сказав він із притиском.