Молоко з медом: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Будь ласка. Що ти хочеш мені сказати? Бо я збираюся народити цю дитину!

Отже, це не помилка. Цей ледь помітний животик під сукенкою йому не привидівся.

— Лінко… Я ж не хотів…

— Чого не хотів?

Господи, може, вона й рухається повільніше, але вдача залишилася та сама.

— Я ж не казав, що не хочу, я…

— Серйозно? — тепер її голос звучав, наче гілка застрягла між спицями велосипедного колеса. — То що, може, тепер скажеш мені, що хочеш цю дитину? Що разом зі мною виховуватимеш, що радієш, що підеш зі мною купувати дитячі речі, візочок і пелюшки, що залишишся тут, у Польщі, бо станеш батьком, ну ж бо, давай. Бо якось по тобі цього не видно, щиро кажучи. Та й узагалі — я бачила щасливіших людей. Що ти мені впарюєш? Нащо взагалі прийшов?

Адріан мовчав. Не знав, що сказати, вона геть збила його з пантелику, він лише хотів їй усе пояснити, що треба якось із цим змиритися, що він її ніколи не скривдить, що опікуватиметься нею. Але нічого не сказав. Не зміг. Йому здавалося, що Лінка нападає на нього, від самого початку. Що все вийшло з-під контролю, а вона ще й глузує з нього. Мовляв, не доріс хлопчик, не дасть ради. Може, якщо вона так вважає, так і є насправді?

Мовчав. Задовго. Адріан не знав, як учинити, що власне сказати, бо й сам не уявляв, що про все це думати. Дорогою сюди йому здавалося, наче він усе знає, але тепер…

— Знаєш, що? — процідила вона. — Їдь собі до тієї Англії. Я не хочу такого батька для своєї дитини. Я собі дам раду.

— Цікаво, як? — спитав, хоч це явно було не те, що він мав би сказати.

— Ще не знаю.

Це було сказано щиро. Лінка здавалася втомленою.

— Зрештою, — додала вона. — Ти саме такий і є. Адже ти мене навіть не попрохав приїхати до того Лондона.

— Розумієш, тьотя…

— Сротя. Ти такий і є, Адріане. Тільки про себе турбуєшся. Завжди так було.

— А що… Що з нашою поїздкою? Я ж купив намета і…

— Нашою чим? Поїздкою? Знаєш, що? Ти просто жалюгідний. Немає більше нічого нашого, зрозуміло? Подумай, — додала наостанок. — Чи ти взагалі збираєшся в цьому брати участь, якось допомагати… і дай мені знати. Я не хочу бути з тим, хто не любить власної дитини.

І тоді Лінка торкнулася долонею живота, так ніжно, і Адріан усвідомив, що це звичайний доторк, звичайні пестощі, якими вона щодня, мабуть, обдаровує цей живіт. А він не здатен. Йому хотілося вити. Він розумів, що якби зараз, цієї миті щось зробив — усе ще можна було виправити, усе було б добре, але він стояв як укопаний у тротуар, не здатний зробити найменшого руху, спромогтися на який-небудь жест.

І зрозумів, що тепер, нині, усе скінчено, не буде жодного «потім», що їх шляхи розійдуться, що вони розійшлися давно. Хоч і не знав, коли саме.

І ще дві речі зрозумів.

Він не знає, що робити далі. Бо не заробляє жодних грошей, а цю дитину треба якось утримувати, як із цим дати раду?

І усвідомив друге. Що він найгірша людина на світі. І що ніхто й ніщо цього не змінить.

Коли Лінку знову знудило вранці, і знову вдалося приховати це від мами, вона вирішила все-таки їй розповісти. Незабаром. Бо скільки ж іще можна приховувати?

Прокинулася, як часто бувало, з відчуттям, наче в неї похмілля. Шкода тільки, що вона нічого не пила, та відколи завагітніла, її вже нічого не дивувало. Ковзнула до ванної й відкрила кран, вода голосно зашуміла. Усі думатимуть, що вона купається. Добряче поблювала, і їй полегшало, але Лінка розуміла, що невдовзі все вийде на яв. Не можна зберігати таємницю без кінця. Її більше турбувало, що коли вона так блюватиме, то дитина не розвиватиметься правильно. Бо як? Знову зайшла на форум.

Дівчата, я ригаю навіть тоді, коли нічого не їм. Уранці, в обід і ввечері. Як зачую якийсь запах, наприклад, хтось капусту смажить. Або й просто так. Коли щось з’їм, але й натще теж. Мене так нудить уже три місяці, і я дуже хвилююся, що буде з малятком. Лікар сказав, що це нормально. Але це, мабуть, значить, що коли я нічого не можу їсти, а дитинка росте, то вона все бере в мене? Я чула, що під час вагітності в жінок з’являються зморшки й випадають зуби, це правда?

Марта

Лінка насміялася з цього поста, але потім подумала, що це жахливо. Бо що, коли це й справді так? Що дитина живиться за її рахунок? А якщо дитина виросте, а вона помре? Може, якщо сказати мамі, то вона щось їй порадить? Однаково збиралася кілька разів, але так і не наважилася. «Доведеться почекати», — подумала Лінка. Як і з відвідинами лікаря. Треба ж колись до нього піти… Вона повнолітня, може собі просто піти до поліклініки. Але боялася. Із кількох причин. Бо що буде, коли лікар запитає, що про це думають її батьки, і як вона взагалі уявляє собі виховання дитини? Що, коли робитиме якісь прикрі зауваження? Лінка знала, що не стерпить цього, вона й так уже ледве трималася. Одна дівчина написала на форумі, що пішла до лікаря, а там виявилося, що в дитини немає серцебиття, і довелося робити аборт. Звичайно, то були дурні думки, але Лінка усвідомлювала, що в ситуації, коли їй просто немає з ким поділитися й годі сподіватися від когось допомоги, що б не сталося — доведеться все пережити самій. Тож, може, скаже спершу мамі. Але постійно доходила висновку, що досі не готова. Може, нехай мине серпень. «Зрештою, — подумала вона, — це ж останні канікули в житті». Нащо перейматися цими проблемами, якщо можна бодай трохи натішитися канікулами? Щоправда, вона вперше нікуди не поїхала. Збиралася в табір, але відмовилася, щоб залишитися з Адріаном. Хе-хе. «Мої чудові канікули з Адріаном», — подумала Лінка. Вони збиралися на Хель… Ех. Дуля з Хелю, дуля з Адріана, дуля з усього. «Тільки не рюмсай, — суворо наказала собі. — Не можна плакати. Зосередься на тому, як сказати мамі. Їм сказати, забула про вітчима». А якщо її виженуть з дому? Ні, вони не зможуть, заспокоювала себе дівчина, але відчувала дивний страх. Вона й гадки не мала, як її рідні на це відреагують.

Наразі подумала, що спершу напише до тієї дівчини, до Лідії, яка теж була в схожій ситуації, бо хлопець її покинув.

Як твої справи? Як ти? Бо в мене те саме, тобто мій хлопець не хоче дитини й відкараскався від цього. Але я… моя мама досі не знає, і я не уявляю, як їй про це сказати. Я в розпачі, і водночас дуже хочу цю дитину.