На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Та все ж, на ділі, у комплексі Східної Європи постала нова самостійна держава. 3-й Універсал намічає широку програму перебудови України як незалежної держави, оголошує, зокрема, контроль над виробництвом, 8-годинний робочий день, ліквідацію приватної власності на землю.

Уперше в історії державу почали офіційно називати Україною, доти ця назва була суто географічною й позначала лише територію. Уперше прийняли всі державні символи України, які виникли незадовго до появи Української Народної Республіки, окрім герба-тризуба, який використовував тисячу років тому київський князь Володимир Великий (герб прийняли пізніше, 12 лютого 1918 року).

3-й Універсал кожен трактує по-своєму: темні маси зрозуміли ці пункти програми не як намір, а як закон, і стали негайно його приводити в дію... Виникла анархія в економіях, на заводах, залізницях, дороги охопив паливний голод.

Восени 1917 року від представників місцевої влади дедалі частіше звучать критичні, а потім і різко негативні характеристики Вільного козацтва. Селянські козацькі сотні, які складаються з мешканців одного села й керуються місцевими виборними отаманами, можуть більш-менш впоратися з забродами-дезертирами й кримінальними злочинцями, але їм несила боротися зі своїми односельцями, які поспішають робити «революцію». Багато залежить від того, хто стоїть на чолі загонів: загони підпорядковані повітовим комісарам або начальникам міліції, співпрацюють із міліцією й беруть участь у припиненні погромів; загони очолювані отаманами «з народу» часто нейтральні або й беруть участь у погромах. Коли йдеться про розподіл поміщицького майна або землі, селянин-вільний козак може швидко перетворитися на селянина-погромника. [40].

Скарги на безчинства «Вільних козаків» надходять із Таращі, Кам'янки, Нових-Прилук та інших пунктів. [64,105]. Селянська спілка й вільне козацтво села Мельників Чигиринського повіту, по-своєму зрозумівши положення 3-го Універсалу, 17 листопада захопили сусідній жіночий монастир, поставили там свою охорону і, реквізувавши все майно, намагається голодом примусити черниць розійтися. Тільки після приїзду начальника міліції й «роз'яснення» ним приписів 3-го Універсалу вільні козаки зняли «облогу» монастиря. Однак мельниківці й надалі продовжують чинити самоуправство. Незабаром вони захопили сусідню Головківську лісопильню, реквізували майно й ухвалили постанову продавати знайдені тут лісові матеріали лише за власними розпорядженнями. [19, 67].

У місцях, де вільне козацтво співпрацює з місцевим самоврядуванням, картина інша: «У суботу, у день 18 листопада місцевими громадянами зроблено одвертий розгром Ребедайлівської економії гр. Бобринських. Розграбоване майно при участі організації Вільного козацтва вдалося одібрати й повернути назад в економію».

Газета української Селянської спілки, Української учительської спілки та Товариства «Просвіти» «Чигиринські вісті» повідомляє:

«Трус. У жителя м. Чигирина Шая Спектора 19 листопада було зроблено трус з приводу того що він одправляв хліб у зерні з Чигирина в Черкаси й затриманий був вільними козаками. Витрушено вівса 25 пудів і проса 10 пудів; затримане зерно забрано на вжиток Вільного Козацтва».

У цьому ж числі часопису опубліковано допис Свирида Коцура: «У неділю 19 листопада на площі в Суботові відбулося свято оголошення Третього Універсалу Української Центральної Ради. Була одправлена панахида Т. Шевченку, Б. Хмельницькому. Перед оголошенням Універсалу отець сказав гарну промову відносно Універсалу, потім одправив молебень на Українській рідній мові, чим справив дуже гарне вражіння, з многоліттям Українській Центральній Раді й Генеральному Секретаріату та борцям за волю України. Не зважаючи на мигичку людей було багато. Брала участь у святі суботівська сотня Вільного козацтва під Українським прапором, на котрому було написано:»

Ще в цьому часописі повідомляється: «У вівторок 21 листопада відбулося урочисте оголошення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради в Чигирині. Ще з одинадцятої години почали збиратися на Соборній площі різні організації, початкові школи, вище-початкова школа, гімназія та інші.

О 12-й годині почався молебен. Пан-отець Тапачевский прочитав євангеліє українською мовою, що приємно вразило всіх присутніх. Після молебну повітовий комісар проголосив Універсал. У середині читання прийшли три сотні Вільного козацтва й в струнку вишикувались перед амвоном. Над площею пролунали вигуки: „Слава“.

По сьому розпочався парад, котрий приймав полковник Козловський. Пройшовши церемоніальним маршем, козацтво направилося до товариства „Просвіта“. До козаків із промовами звернулися Д. Д. Солонько, Васьківський, Гуля, Васіч та інші. Отаман Солонько пропонує вшанувати Українську Народну Республіку. Залунала команда, і козацтво при вигуках „Слава“ взяло „на караул“. По сьому військо пройшло ще церемоніалом перед членами повітової Ради Вільного козацтва й на цьому свято скінчилося» [69, 4].

Відділ А. Певного активно задіяний у стримуванні вільнокозацької сваволі — усі скарги, які надходять до Центральної Ради, Генерального секретаріату чи Київського губернського комісара опиняються врешті-решт у Відділі з вказівкою припинити самоуправство. Так, 13 грудня він вимагає від вільних козаків Олександрівської й Кам'янської волостей Чигиринського повіту не чинити «самочинства» й не заважати лісопромисловцю Субботовському заготовляти дрова для залізниць і цукроварень.

Чигиринський повітовий комісар, доповідаючи 25 січня 1918 року про те, що селяни нищать ліс, оцінив місцеве вільне козацтво вкрай негативно: «Вільне козацтво, яке на місцях існує, не тілько не приймає заходів до боротьби, або допомоги міліції, а навіть потворствує тим же грабіжникам з яких складається й вільне козацтво, а через те я не маю можливости притягти кого до відповідальности, бо на це необхідна дужа воїнська сила, а такої на місці немає». Однак достатньої чисельності надійних військових частин Генеральний секретаріат у своєму розпорядженні не має. Тому у відповідь на скарги щодо свавілля Вільного козацтва А. Певний розсилає отаманам розпорядження припинити самоуправство.

Вільнокозачі отамани слабко реагують на «паперові» погрози. Вільнокозачий рух, дуже швидко зростаючи кількісно, не зростає якісно. Більшість товариств залишаються на початковій стадії розвитку: на етапі запису бажаючих, розробки статуту й намаганні вирішити організаційні проблеми. Яскраві промови, рішучі постанови установчих зборів, намагання словом і виглядом показати відроджений «козацький дух», а на ділі — більшість товариств спроможна організувати хіба що охорону сіл від кримінальних «гастролерів» і дезертирів, але не спроможні подолати соціальний бандитизм власної сільської громади, а подекуди й самі беруть у ньому участь. Вільне козацтво за своєю природою селянський рух із властивими йому, як і всьому селянству, ментальністю, психологією, рівнем правової, політичної й етнічної свідомості. [39, 67].

VI

Породивши останню хвилю заворушень, Універсал Центральної Ради загострив і відносини з Радою Народних Комісарів Радянської Росії. В. Ленін і його поплічники бояться, що без потужного економічного потенціалу України вони не втримають владу в Росії.

Саме страх за це спонукає російський уряд гарячково шукати вихід із критичного стану. Раднарком Радянської Росії звинувачує Раду «у ворожих діях проти Радянської влади, у розвалі фронту й розколі єдиного фронтового командування, роззброєнні старих бойових революційних російських полків, сприянні Донській контрреволюції. Бо Рада відмовляється давати ешелони для переправлення російських частин на південь».

Київ відповідає: «Роззброєння деяких військових частин пояснюється тим, що вони анархічно налаштовані, сколочували „заговір проти влади українського народу“ й взагалі, мовляв, ми „самостійні“ й діємо на основі „права на самовизначення кожного національного елементу“».

Від таких заяв Росія не в захваті й більшовики спробували в ніч з 11 на 12 грудня підняти проти Центральної Ради повстання, але їх роззброїли й викинули на мороз. Це, звісно ж, не сподобалося московській владі.

В Україні ще знаходяться збільшовичені московські військові частини, а міське робітництво переважно складається з росіян, євреїв і змосковщених малоросів, тож В. Ленін наказує своїм адептам негайно скликати на 17 грудня 1917 року з'їзд рад солдатських, робітничих і селянських депутатів. На ньому більшовики неугодну й ворожу їм Раду планують переобрати.

Але українці змогли організувати делегатів від селянських спілок, внаслідок чого більшовики і їх прихильники опинилися в меншості, лише 70 із 2500 делегатів. Українські партії здобули 75 % голосів, більшовики лише 10 %.

Цього ж дня надійшла урядова телеграма з Петрограда від Троцького, Леніна й Сталіна, у котрій більшовицькі лідери Росії зазначили, що Раднарком: «...визнає Українську Народну Республіку, її право цілком відокремитися від Росії... зараз же, без обмеження та безумовно». Але водночас висунули до Центральної Ради ультимативні вимоги:«Пропустити більшовицькі війська на Південний фронт для боротьби з Каледіним, не пропускати білогвардійські війська, що рухаються на Дон і Урал, та припинити роззброєння радянських військ і Червоної гвардії». А це були більшовицькі війська, які йшли на Київ, щоб захопити його.

Совнарком насупив брови: «Визнавши відповідь Ради незадовільною, вважати Раду в стані війни з нами». По суті Україні була оголошена відкрита війна.

VII

21 грудня російська Червона Армія вторглася в Харків, куди перебралися більшовики з Києва й там 24-25 грудня провели власний 1-й Всеукраїнський з'їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів. Звинувативши у всіх мислимих і немислимих гріхах Центральну Раду, з'їзд усі постанови Генерального Секретаріату в Києві анулював і обрав свій більшовицький уряд. Свій наступ на справжню Українську Народну Республіку в січні 1918 року совітська Росія розгорнула під прапором совітської Української Народної Республіки. Це було таке собі московське примітивне маскування — мовляв, то справи «харківського ЦВК», тобто «громадянська війна».

Проти не цілком зрозумілого закону Центральної Ради про скасування приватної власності на землю розгорнули шалену агітацію. Незабаром більшовицькі агітатори, учасники з'їзду в Харкові, розпорошилися по всій Україні «роз'яснювати» рішення з'їзду й головні завдання для робітників і найбіднішого селянства (як це потрібно більшовикам). Більшовицький уряд у Харкові, розуміючи, що так просто їм ніхто владою не поступиться, негайно разом із Росією, почав озброєну боротьбу з Центральною Радою. З цього моменту більшовики занурили Україну в пучину громадянської війни.

По суті, почалася російсько-українська війна, бо Радянська Росія для наведення «революційного порядку» кинула проти Української Народної Республіки тридцятитисячне угруповання Червоної Армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, О. Єгоровим і М. Муравйовим, союзниками яких виступив більшовицький Харків. Там 24-25 грудня члени російської РСДРП(б) на чолі з Володимиром Затонським проголосили ще одну Українську Народну Республіку, як федеративну частину Російської Республіки. Політична тяжба, а потім збройна боротьба між Києвом і Петроградом посилили анархію на місцях і привели до двовладдя, а найчастіше до повного безвладдя. Уся неосяжна Україна охоплена конвульсіями злоби й загальної анархії. Між селянами вужаками поповзли чутки, «що євреї ховають кулемети й що вони проти українців», «що євреї ховають товари», «що вони винні в дорожнечі», «що в них усе є».

У містечку Кам'янка, Чигиринського повіту, Київської губернії 5 січня 1918 року, під час пошуку «кулеметів і бомб», солдатська секція місцевої Ради робочих і солдатських депутатів із навколишніми селянами й «вільними козаками» проводять повальні обшуки в євреїв, з конфіскацією товарів у лавках і відбиранням продуктів у їх будинках [20]. Коли євреї прийшли до волості скаржитися, їм відповіли, що збори солдатів окружних сіл винесли постанову про цю реквізицію. Узяті в євреїв товари будуть розподілені між кооперативами цих сіл. [65, 62-63]. Розпалюються пристрасті і в політичній атмосфері.

VIII