Цивілізація статусу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ваш злочин? — запитав Форен.

— Вбивство.

Форен кивнув, дещо вражений.

— А я фальшивомонетник. Ви б ніколи не здогадались, дивлячись на мої руки, — він простягнув дві масивні лапи, вкриті рідким рудим волоссям, — але я відчуваю їхню майстерність. Мої руки зберегли пам'ять, як ніяка інша частина тіла. На кораблі я сидів у камері й дивився на свої руки. Вони свербіли. Вони прагнули взятись до роботи. Але решта мене не могла пригадати, до якої саме.

— І що ж ви зробили? — спитав Баррент.

— Я заплющив очі і відпустив руки на волю, — сказав Форен, — і перш, ніж я це усвідомив, вони повели мене до дверей камери і зламали в них замок, — він підняв величезні руки, милуючись ними, — мої розумні бісенята!

— Зламали замок? — запитав Баррент, — а ви ж сказали, що ви фальшивомонетник.

— Ну, так, — відказав Форен, — це було моїм основним фахом. Але пара вмілих рук може зробити багато чого. Я підозрюю, що мене лише спіймали за підробку грошей, але я міг також відкривати сейфи. Мої руки знають забагато як для просто фальшивомонетника.

— Ви дізналися про себе більше, ніж я, — сказав Баррент, — а мені все це ніби сниться.

— Ну, це лише початок, — не вгавав Форен, — повинен бути якийсь спосіб дізнатися більше. Головне — ми на Омезі.

— Авжеж, — буркнув Баррент.

— Не так це й погано, — заспокоїв його Форен, — ви ж чули, що сказав той чоловік? Це наша планета!

— З середньою тривалістю життя три земні роки, — нагадав Баррент.

— Мабуть, просто лякають. Це можуть бути самі балачки, — не здавався Форен, — я б не надто вірив охоронцям. Головне, у нас є своя планета. Ви ж чули, як вони нам сказали: «Земля відкидає вас»? Нова Земля! Та кому вона потрібна? У нас є своя планета. Ціла планета, Баррент! І ми вільні!

— Правильно, друже, — запопадливо озвався маленький чоловічок, уникаючи прямого погляду, — мене звуть Джо, насправді Жуан, але я віддаю перевагу архаїчній формі з ароматом кращих часів. Панове, я не міг не підслухати вашу розмову і я усією душею згоден із нашим рудоволосим другом. Розгляньмо надані нам можливості! Земля нас відкинула? Чудово! Нам теж буде краще без неї. Всі ми тут рівні, вільні люди у вільному суспільстві. Без усіляких одностроїв, охоронців, солдатів. Просто покаянні колишні злочинці, які хочуть мирно жити.

— За що ви сюди потрапили? — запитав Баррент.

— Сказали, що я кредитний шахрай, — відповів Джо, — мені соромно визнавати, але я не можу пригадати, що це означає. Але, можливо, якось дізнаюся.

— Можливо, влада має якісь засоби для відновлення пам'яті, — припустив Форен.

— Влада? — обурено вигукнув Джо, — що ви маєте на увазі під владою? Це наша планета. Ми тут всі рівні. Жодної влади не може бути. Ні, друзі, всі ці дурниці ми залишили на Землі. Ось ми...

Він зненацька затнувся. Двері казарми розчахнулись, і увійшов дебелий чоловік. Мабуть, це був давній мешканець Омеги, оскільки не мав на собі сірої тюремної форми, а був одягнений у яскравий жовтий із синім одяг. Біля паска на його широкій талії висіли пістолет і ніж. Він став при дверях, вперши руки в боки і пильно дивлячись на новоприбулих.

— Ну? — вимовив він — ви що ж, новачки, не впізнаєте Квестора? Ану встати!

Жоден із чоловіків не поворухнувся.

Обличчя Квестора почервоніло.

— Напевно, мені доведеться вас трохи навчити поваги.

Ще до того, як він дістав зброю з кобури, новоприбулі підхопились на ноги. Квестор поглянув на них і наче знехотя засунув зброю назад у кобуру.

— Що ви маєте знати насамперед, — промовив Квестор, — то це ваш статус на Омезі, — у вас його просто немає. Ви — пеони, а це означає, що ви ніщо.

Він зачекав хвилину, а потім виголосив:

— А тепер слухайте уважно, пеони. Я поясню вам ваші обов'язки.

Розділ 3

— Що ви насамперед повинні зрозуміти, — вів далі Квестор, — так це те, хто ви є. Це дуже важливо. І я скажу вам, хто ви. Ви пеони, найнижчі з низьких. Ви не маєте жодного статусу. Немає нікого нижчого за вас, окрім мутантів, але вони взагалі не люди. Хтось має якісь запитання?