Цивілізація статусу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Далеко попереду він бачив сонячне проміння, яке яскраво вирізнялось на тлі блідого освітлення коридору. Його частина колони наблизилась до джерела сонячного світла, і Чотириста другий зрозумів, що воно ллється із відкритого люка, через який виходять в'язні.

У свою чергу Чотириста другий пройшов через люк, спустився довгим трапом і опинився на твердому ґрунті. Він стояв на відкритій, освітленій сонцем площі.

Охоронці вишикували висаджених в'язнів у шеренги. З усіх боків Чотириста другий бачив натовп глядачів, які спостерігали за подією.

Пролунав голос із гучномовця:

— Відгукуйтесь, коли називається ваш номер. Наразі вам буде повідомлено ваші особисті дані. Відповідайте негайно, коли пролунає ваш номер.

Чотириста другий відчував слабкість, він дуже втомився. Навіть його ідентичність наразі не викликала у нього цікавості. Усе, чого йому хотілося, — це лягти спати або мати змогу обміркувати своє становище. Він озирнувся і мимохідь побачив величезний зоряний корабель позаду, а навколо — охоронців і глядачів. Над головою помітив чорні цятки, які рухались на тлі блакитного неба. Спочатку Чотириста другий подумав, що це птахи. Потім, придивившись, зрозумів, що це і є сторожові кораблі. Вони його не надто зацікавили.

— Номер перший! Відповідайте!

— Тут, — відізвався голос.

— Номер перший, ваше ім'я Вейн Саусхолдер, тридцять чотири роки, група крові A-L2, індекс AR-431-C. Винен у зраді.

Коли голос замовк, із натовпу пролунало гучне вітання. Натовп аплодував зрадницьким діянням в'язня і вітав його на Омезі.

Імена зачитувались за списком, і Чотириста другий, розморений на осонні, навстоячки дрімав і слухав перелік вбивств, крадіжок і всіляких збочень. Нарешті вигукнули його номер.

— Номер чотириста другий.

— Тут.

— Номер чотириста другий, ваше ім'я Вілл Бар-рент, вік 27 років, група крові O-L3, індекс JX-221-Р. Винний у вбивстві.

Натовп знову збадьорився, але Чотириста другий заледве почув їхню реакцію. Він намагався привчити себе до думки, що має ім'я. Справжнє ім'я замість номера. Баррент. Він сподівався, що не забуде його, повторював своє ім'я подумки знову й знову і ледь не пропустив останнє повідомлення з гучномовця корабля.

— Новоприбулі отримують свободу на Омезі. Вам нададуть тимчасове житло на майдані А-2. Будьте обачні і обережні у своїх словах і діях. Дивіться, слухайте й вчіться. Закон вимагає від мене попередити вас, що середня тривалість життя по прибутті на Омегу становить приблизно три земні роки.

Минув певний час, поки останні слова дійшли до свідомості Баррента. Він все ще обмірковував новину про набуте ним ім'я. І поки що не роздумував над тим, до чого може призвести та обставина, що він у якості вбивці опинився на планеті злочинного світу.

Розділ 2

Нових в'язнів привели до ряду казарм на майдані А-2. Їх налічувалося близько п'ятисот осіб. Вони ще не були людьми, це були сутності, чиї спогади не сягали за межі минулої години. Сидячи на ліжках, «новонароджені» з загостреною цікавістю розглядали свої власні тіла, свої руки і ноги. В'язні дивилися один на одного і бачили, як ще не сформовані їхні особистості відображаються в очах у інших. Вони ще не були достоту людьми, але, однак, не були й дітьми.

У них залишилися непевні абстракції, розпливчасті привиди спогадів. Дорослішання проходило швидко, народжуючись зі старих звичок і особистих рис, які наче шматочки не до кінця обірваних ниток пов'язували їх із колишнім життям на Землі.

Нові чоловіки чіплялися за неясні спогади про колись відомі їм концепції, ідеї, правила. За кілька годин їхня флегматична стриманість почала відходити. Вони ставали наразі чоловіками. Особистостями. Із закляклої штучної одноманітності почали виникати різкі відмінності. Натура кожного із п'ятисот стверджувалась, і в них почало проявлятись те, що вирізняло їх колись від інших.

Вілл Баррент відстояв у черзі, щоб подивитися на себе в дзеркалі у казармі. Нарешті він побачив приє-много на вигляд молодика з витонченими рисами обличчя, прямим носом і каштановим волоссям. Чоловік мав вольове, чесне лице, не позначене будь-якими сильними пристрастями. Баррент спантеличено відійшов — це було обличчя незнайомця.

Пізніше, уважніше оглядаючи себе, він не міг знайти ні шрамів, ні чогось іншого, що відрізняло б його тіло з поміж тисячі інших. Руки його не мали слідів фізичної праці. Баррент був радше жилавим, ніж мускулястим. Йому було цікаво, яку роботу він мав на Землі.

Вбивство? Він нахмурився. Він не був готовий це прийняти.

Хтось поплескав його по плечу.

— Як ви почуваєтесь?

Баррент обернувся і побачив перед собою широкоплечого рудого здорованя.

— Непогано, — відказав Баррент, — ви були у списку переді мною?

— Саме так. Номер чотириста перший. Деніс Форен.

Баррент назвав навзаєм своє ім'я.