— Усе-таки...
— А де ж її шукати? Так хочеться до неї зателефонувати... — сказав я.
— Не ношу при собі її адреси.
— То подивіться.
Він підвівся, перетнув кабінет, зупинився біля шафи з теками, відчинив її і, порившись, дістав потрібну карточку.
На карточці я прочитав: «п. Евеліна Фломель»... Нью-йоркська адреса теж нічого мені не казала, однак я загнав її в пам'ять, так, про всяк випадок. Як випливло з карточки, мене звали Карл. Добре. Вже більше інформації.
Потім за пояс, поряд із прутом, я засунув пістолет, звісно, поставивши його на запобіжник.
— От і добре, — сказав я чоловікові. — То де мій одяг, і скільки ви мені заплатите?
— Ваш одяг знищений в аварії... І ще мушу вам сказати, що ваші ноги були стовідсотково зламані... а ліва навіть у двох місцях. Чесно кажучи, не розумію, як вам узагалі вдається стояти на них. Адже минуло лише два тижні...
— А на мені завжди все гоїться, як на собаці, — сказав я йому. — Так, а зараз про гроші...
— Які гроші?
— Відступні за те, що я не позиватимуся з вами за ваші протиправні дії і ще за дещо.
— Послухайте, це смішно!
— Що ж тут смішного? Тисяча готівкою, просто зараз, — і наша суперечка залагоджена.
— Навіть слухати про це не хочу!
— Раджу вам усе добре обміркувати. Виграєте ви чи програєте, подумайте, якої слави заживе ваш заклад, якщо матеріали досудового розслідування — авжеж, не без моєї допомоги, — стануть загальним надбанням. Я неодмінно зв'яжуся з Асоціацією лікарів, редакціями газет, і ще...
— Шантаж, — махнув рукою вусатий. — Тільки дарма стараєтесь, я вам так просто не піддамся.
— Або платіть тепер, або заплатите згодом, за рішенням суду, — сказав я. — Мені однаково. Але тепер вам було б дешевше.
Якщо вусань розкошелиться, тоді я знатиму напевне: мій здогад правильний і щось у цій справі нечисто.
Він витріщався на мене... навіть не знаю, скільки часу.
Нарешті...
— Не маю тут тисячі, — сказав він.
— Ваша сума? — уточнив я.
Чергова пауза.
— Це грабіж серед білого дня, — витиснув він.
— Ні, чоловіче, це звичайна оборудка, я продаю — ви платите. Ваша сума?
— Думаю, у мене в сейфі набереться сотень п'ять.
— Діставайте.
Обстеживши нутро маленького стінного сейфа, вусатий повідомив мені, що там є чотириста тридцять; я його не перевіряв, бо не хотілося залишати відбитки пальців. Він передав мені банкноти, і я запхнув їх у бокову кишеню.
— А зараз я хочу замовити таксі. В яку компанію тут легше дотелефонуватися?