Щоденник Лоли: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А потім Асю понесло. Вона була п’яна й розплакалася, що «мама її вб’є». Я сказала, що вона меле дурню. Ася образилася й чомусь згадала про той поцілунок із Пашею. Коли ми гралися в класі «в пляшку», і горлечко показало на Пашу. Я поцілувала Пашу в губи, але без язика. Бо ніхто тоді не цілувався з язиком.

Ася спитала, чи я цілувалася колись із язиком. Я сказала, що купу разів.

(Насправді один раз під будинком, коли мене провів С. із 9-В, але я б хотіла ніколи про це не згадувати, бо це було БУЕ-Е-Е! У нього з рота смерділо цигаркою, і він ще перед тим усім віщав, що ніколи б не поцілував дівчину-яка-курить, бо то наче цілуватися з попільничкою. Фу, з собою б поцілувався, ідіот!)

Ася зізналася, що вона ніколи ні з ким не цілувалася. І тому ніколи не грає з нами в «пляшечку». Дуже боїться, що «пляшечка» покаже на неї, і доведеться цілуватися, а вона не вміє.

Тоді я сказала, що зараз її навчу. Ася не встигла нічого заперечити, а я вже її поцілувала. З язиком! І це не було бридко. Ася пахла приємно. Її губи були м’які. А очі… вони були дуже… розплющені? Так, певне, все-таки розплющені. Здивовані.

Трохи пізніше мені стало не по собі. Ася розплакалася і побігла додому. Мене вона в ту мить, мабуть, боялася більше, ніж маму…

Я картала себе за те, що я вкрала її перший поцілунок. Хоч мій був теж не дуже приємний, чесно скажу. От якби можна було мати другий перший поцілунок, то я б хотіла, щоб він був наш із Пашею.

Жовтень

Більше ніколи, НІКОЛИ не слухатиму «Smoothkiss»! Їхній агент — просто придурок! Ідіот, козел, засранець! Мудак!

Так хотіла піти на їхній концерт у листопаді… Це ж вони заспівали б усі мої улюблені пісні… І «Потяги», і «Летючий корабель», і «Лелеки». Ася й Ната не захотіли йти, кажуть, що батьки не пустять. О, єдиний бонус, коли в тебе тільки бабуся — вона б мене пустила! З Пашею вона мене взагалі будь-куди пускає. Здається, вона вже у своїх мріях нас одружила й няньчить правнуків. Бабуся така бабуся :) Вона ж не знає, що Паша хороший, але… для любові, а для шлюбу треба хтось надійніший. Щоб не довелося, як мамі…

У всякому разі Пашу запрошувати я не буду. Щоб не думав, що це побачення. Хіба що йому якось би натякнути… Щоб це типу він… Але для Паші це все одно дуже дорого, навіть один квиток. А якщо він захоче й мені купити, то його мама розориться. Паша ж не заробляє сам, як я.

Але що вже тепер — все одно після того, що написав їхній придурастий агент, я не прийду до них і не куплю жодного альбому. Я б і плакат зняла, але Валік такий класний… Пізніше зніму!

Коротше, їхній агент написав мені, що акредитації не буде, бо в мене — увага! — надто МАЛО ПІДПИСНИКІВ! 35 тисяч це мало?!! І взагалі, коротше, мої френди не слухають «Smoothkiss». І найгірше — «пиши, дівчинко, про косметику і модні бренди»! Типу я пишу тільки про це! Але ж іще про стосунки, дружбу, приколи різні… Та класний у мене блог, це він нічого не шарить!

Обіцяю собі: наступного разу я піду на будь-який концерт, на який захочу. Хоч він буде коштувати як крило літака, все одно піду. Я виб’ю акредитацію, бо в мене буде дуже крутий і популярний блог. І всі ці тупі агенти самі бігатимуть за Лолою, благаючи мене написати про їхні дурацькі концерти. Колись цей із «Smoothkiss» іще приповзе на колінах до мене в чат і благатиме, щоб я прорекламувала їхній нещасний концертик на пару тисяч людей. І тоді Лола подумає, чи піддатися на його вмовляння.

Ну от, Всесвіт змовився проти мене. Тепер ще й замовники хочуть, щоб я додала «гостроти» в блог! ГОСТРОТИ! Це вам що, соус якийсь чи що? Хто взагалі так тепер говорить? «У тебе є смак, але твоєму блогу бракує гостроти», — написали вони мені. І що тепер із цим робити? Шукати в гуглі запит «додати гостроти в блог»?

Але я все можу, я собі пообіцяла на кінець року мати сто тисяч фоловерів і вдвічі більше грошей із реклами, і щоб мені три роки селфі не постити, якщо цього не зроблю!

Холод страшний, наче вже зима. А в мене нема ні куртки, ні взуття. І светр новий треба. Хочу собі кашеміровий чи мериносовий, щоб не носити цих страшних і безрозмірних плетених мішків, як ото Оксана. Люблю все красиве й приталене, моєму тілу такі речі пасують.

Пізніше.

Окей, я все-таки загуглила про «гостроту».

Виявляється, це все можна порішати, якщо трошки повчитися. Шкода, що в школі немає предмету «Популярний блог», я б там була однією з найстаранніших учениць, хе-хе.

Читаю все про те, як зробити свій блог популярним, і не можу зупинитися. Стільки прикольних порад! Думаю записувати їх тут, щоб із часом перечитувати.

Цікаво, з яких питань я можу бути «головною спеціалісткою»? Мода? Стиль? Шопінг? Дієта? Явно, що не те, як заробити двісті балів на ЗНО! Це вже хай Боря з Герою пишуть… Хоча… може, взяти колись у цих невдах інтерв’ю? Щоб відчули себе зірками? Чи, може, постібатися з них? Але ж Паша й Ната теж добре вчаться...

Ще цитата:

Точно! Перше — правильно себе подати, а з цим у мене проблем немає.

Ось мій конспект із прочитаного (капець, як до біології підготуватися — так мені дуже влом, а як про блоги читати, так ось сиджу вже глибоко вночі):

Подумала, що це крута тема — збирати всі мої «лайфхаки» десь в одному місці. Може, відведу для них «розділ» наприкінці щоденника. З цього ж можна буде теж добірку влогів наробити!

ПС: задовбалася ставити коми, але Антон Володимирович, наш мовник, каже, що в мене покращилася пунктуація. І що я краще стала «викладати думки на папері». Ага, саме так і сказав! Хоч якась реальна користь із цього щоденника. Взагалі помітила, що у блозі можу писати з помилками, а тут — ні. І це трошки бісить. Автоматична перевірка письма мені б у щоденнику точно не завадила!

Дарина — схибнута зміюка!

Знову поставила мені шістку, гр-р-р. Хоч у мене було це дурнувате домашнє завдання! Ну ок, я його списала — і що?! Воно ж було! Ще й прискіпується, бачте, «немає виправлень»! Капе-е-е-е-ець. Одним купа виправлень — сідай, шість! Другим — немає виправлень, і теж — сідай, шість!

Каже мені: «З такими знаннями в математиці тобі, дорогенька, світить погана старість!» Типу їй із її школою світить хороша, навіть якщо вона математику знає… На що це вона взагалі натякає? На те, що я все позабуваю? Так моя бабуся математику вчила ще гірше, ніж я, і все-все пам’ятає… Може, в мене гени бабусині?!