— Тому Вбивча Рука сказав, що вони його гості, і взяв їх під свій захист. Мав він право вчинити так?
— Він був зобов’язаний вчинити так, якщо він чесний воїн. Але коли настане день суду, Вбивча Рука не зможе перешкодити судити їх. Однак він може говорити слова на їхній захист і померти разом із ними.
— Чи має право Вбивча Рука зняти ремені з бранців під власну відповідальність?
— Так.
— Як бачать мої брати, Вбивча Рука дотримувався права і звичаю, але один із вождів команчів хотів його вбити, і навіть поранив у плече. Що робить воїн ракурро, якщо інша людина робить замах на його життя в його ж домі?
— Він може вбити таку людину.
— А тих, хто допомагає вбивці?
— Їх теж.
— Мої брати мудрі і справедливі. Четверо вождів ракурро хотіли вбити мене, але я зберіг їм життя. Тепер вони лежать пов’язані в моєму вігвамі, а мої гості охороняють їх. Смерть за смерть, життя за життя! Я міняю свободу моїх гостей на свободу тих, хто зрадницьки напав на мене. Нехай мої брати радяться, я почекаю їхнього рішення. Але пам’ятайте, що мої гості вб’ють вождів, якщо хтось інший, а не Вбивча Рука, переступить поріг вігвама!
Жоден м’яз не здригнувся на закам’янілих обличчях індіанців, жодним зітханням, жодним порухом не видали вони свого хвилювання. Я встав і вийшов з кола, щоб не чути, як ракурро радитимуться. Це була нелегка справа, адже йшлося про долю їхніх вождів, вони не могли віддати їх на смерть, бо покрили б себе ганьбою. Рішення ухвалювала рада з вибраних воїнів. Вони радилися дуже довго. Я відійшов якомога далі, сів і приготувався терпляче чекати. Нарешті троє старійшин наблизилися до мене і сіли навпроти.
— Наш білий брат тримає вождів ракурро в’язнями у своєму вігвамі?
— Саме так.
— Вожді команчів порушили закон, і Вбивча Рука має право вбити їх. Але він не забере у них життя. Він віддасть їх воїнам ракурро, і ті будуть судити їх.
— Мої брати забули, що воїни можуть судити вождів тільки за боягузтво в бою. Тому право судити їх належить Вбивчій Руці.
— Що він збирається вчинити з ними?
— Я їх уб’ю, якщо мої гості не отримають свободу.
— Вбивча Рука знайомий з людьми, яких вважає своїми гостями?
— Так.
— Це Священне Вухо, відомий як убивця індіанців.
— Чи бачили мої брати тіло хоча б одного вбитого ним воїна ракурро?
— Ні. Але там і Віннету, вождь апачів. Його плем’я давно ворогує з команчами. Сотні воїнів відправив він до Країни вічного полювання.
— Назви мені хоч одне ім’я сина ракурро, полеглого від його руки. Апачі не воювали з ракурро.
— Це правда, не воювали, — мусив визнати старійшина. — Ім’я третього бранця нам невідоме.
— Воно відоме мені. Це людина з Півночі, яка ніколи не зазіхнула на життя чи власність синів червоношкірих скво.
— Все це правда, але ми ж не можемо дати свободу полоненим. Але, якщо Вбивча Рука вб’є вождів, він загине біля стовпа тортур разом із тими, кого він назвав своїми гостями.
— Мої брати жартують, — відповів я. — Хіба хтось із вас захоче напасти на Вбивчу Руку? Хіба ви забули, що в його рушниці заховані душі всіх ракурро?
Індіанці розгубилися. Однак на їхніх обличчях не було ненависті або злості. За індіанськими поняттями про честь я поводився мужньо, тому для них не було ганьби в тому, що вони вели зі мною переговори.
— Нехай наш блідолиций брат почекає, поки ми не повернемося, — сказали вони і знову пішли радитися.
Цього разу вони радилися не більше ніж півгодини. Ті ж троє старійшин, наблизившись до мене, сказали:
— Ми даємо свободу Вбивчій Руці і його гостям на одну четверту частину сонця!