— Скільки часу ви провели разом?
— Понад місяць.
— А де ви зустрілися?
— Він наказав мені приїхати в Остін.
— Отже, ви були знайомі раніше?
Гольферт не відповідав. Я дістав револьвер.
— Погляньте на цю штуку, містере Гольферте! Я чудово знаю, з ким маю діло, але хочу, щоб ви самі чимшвидше розповіли мені про всі обставини смерті вашого господаря і про те, куди зникли його гроші. І не намагайтеся викручуватися або грати в мовчанку, бо застрелю. Тут, на Дикому Заході, ми судимо грабіжників і вбивць набагато швидше, ніж це робиться в містах.
— Я не вбивця! — насилу вимовив переляканий Гольферт.
— Я вже сказав, що про вас думаю, і мені хочеться докопуватися, чи ви професійний злочинець, чи людина, яка розкаялася у скоєному злочині. Як давно ви знаєте Морґана?
— Ми з ним родичі. Хоча й дуже далекі.
— Він відвідував вас у Луїсвіллі?
— Так.
— Продовжуйте. Розповідайте все й позбавте мене від потреби ставити питання. Не забувайте про револьвер.
— Я все розповім, але нехай містер Маршалл піде.
— Нехай буде так, — погодився я з несподіваним проханням злочинця. Мабуть, у його душі прокинулося почуття каяття.
Я попросив Бернарда відійти, і він пішов без заперечень, але я побачив, що незабаром він з’явився з іншого боку і став під деревом за спиною у бранця. Я добре розумів його почуття.
— Слухаю вас!
— Фред Морґан часто відвідував мене і призвичаїв до картярства.
— Він приходив до вас додому?
— Так. Він ніколи не заходив до мене в майстерню містера Маршалла. Спочатку мені щастило у грі, і я захопився. Але потім я все частіше став програвати, поки не заборгував йому кілька тисяч доларів. І тут чорт смикнув мене розплатитися з ним векселями, на яких я підробив підпис господаря. Тоді Фред пригрозив мені, що донесе, якщо я не скажу йому, де ховають ключ від майстерні і від магазину. У мене не лишалося іншого виходу, сер.
— Ви знали, навіщо Морґанові знадобився ключ?
— Так, ми збиралися розділити гроші, а потім утекти до Мексики. Але до того нам слід було розділитися, щоб переслідувачі нас не знайшли, і він сказав мені, коли ми маємо зустрітися в Остіні.
— Це ви сказали йому, що ваш господар завжди носить при собі ключ?
— Так, але я не думав, що Морґан уб’є його. Інакше я нізащо б не погодився. Він говорив мені, що тільки оглушить господаря. Ми підстерегли його, але Морґан витягнув ніж і вдарив Маршалла в серце. Потім ми відчинили двері й внесли тіло, а знайдені коштовності тут же поділили.
— Він узяв алмази, а ви все інше?
— Так, я ж таки майстер і знаюся на цьому, тому мені нетяжко було обміняти свою частку на гроші, звичайно, з деякими втратами.
— Але зараз грошей у вас, звичайно, вже немає. Їх у вас забрав Морґан, так?
— Ви маєте рацію.
— Хіба можна покладатися на чесність убивці і грабіжника? Ви дуже довірливі і вчинили необачно. Неважко було здогадатися, що він заманив вас сюди з єдиною метою — заволодіти всім добром старого ювеліра. Як йому вдалося забрати у вас гроші?
— Учора ввечері він стояв на варті, а я заснув. Несподівано я відчув легкий дотик і прокинувся, на щастя, вчасно. Морґан потихеньку обеззброїв мене, витягнув з кишені всі гроші і вже збирався встромити мені ніж у серце. Смертельна загроза додала мені сил, я відштовхнув Морґана, скочив на ноги і кинувся бігти. Він погнався за мною, але мені вдалося сховатися у темряві, і я біг всю ніч не зупиняючись, бо знав: як тільки розвидниться, він вистежить мене за моїми слідами. Вдень я вирішив сховатися тут, щоб трохи подрімати, але мене злякав загін індіанців, і я вирішив бігти далі. І тут на мене несподівано напав ось цей індіанець.