Про життя: читать начало книги онлайн

Все було до ладу аж цілих 12 років, і тут на тобі — Леська зізналась, що в неї з'явився інший. Інна бачила, що це серйозно.

— Хто він? — напустивши на себе суворості випитувала вона сестру.

— Хтось! — дзвінко сміючись відповідала Леся. Вона знала, що Інна її ніколи не видасть, у них існувала сімейна порука. Сестринська мафія, одним словом.

— І що ти тепер думаєш робити? — допитувалась Інна.

— А все уже зроблено! — сміялась Леся.

— От безсоромниця! — і собі посміхнулась Інна, — та все ж, Лесько, що буде далі?

— А не знаю! І знати не хочу! — знизала та плечима, — я просто хочу хоч трохи побути щасливою!

Зверхзадача

— Знаєш, яке основне завдання жінки? — якось спитала подруга Ольга, загадково блиснувши карими очима.

— Народити і виховати дітей, — сказала я.

— Само собою, — згодилась вона, — а ще?

Думала я думала, та так і не додумалась, щоб їй відповісти.

— Темнота! — зневажливо махнувши рукою сказала Ольга.

— А ну ж давай, просвіти мене.

— Голо-о-о-вне за-а-а-авдання жі-і-і-нки, — манірно розтягуючи слова, сказала подруга, — бути красивою і говорити чоловіку, що він молодець.

— Це ж звідки ти почерпнула таку мудрість? — здивувалась я.

— З Фейсбука, — відповіла Ольга.

Вона нещодавно добряче підсіла на соціальні мережі, і як тільки видавалась вільна хвилинка, «фейсбучила», та «контачила».

— А, — розчаровано сказала я, — знайшла звідкіля мудрості брати.

— Багато ти розумієш! — образилась подруга, — краще б задумалась, над тим, що я тобі сказала.

— Фейсбук сказав, — уточнила я.

— Добре, Фейсбук, — згодилась Ольга, — але згадай: коли ти останній раз своєму чоловіку казала щось гарне?

Я задумалась. Дуже сильно задумалась.

— Ага, не пам’ятаєш! — урочисто, наче знаходилась на церемонії укладання шлюбу, заявила подруга, — а у чоловіків, між інших, від гарних слів крила ростуть.

— Ти диви! Аби не полетіли куди, бо не піймаєш!

— Я не жартую. От тобі, наприклад, приємно було, якби кожен день тебе називали «сонечком», «котиком», казала яка ти гарна, приваблива, який смачний борщ наварила і так далі.

Я задумалась. Сильно задумалась… Та чого там, звичайно ж, приємно.

— Тебе як чоловік називає? — спитала Ольга і насмішкувато примружилась.

От вже ж хитра, знає, що не збрешу.

— Ну видрою, — набурмосилась я. Та й не тільки чоловік мене так називає, є ще, дєятєлі…