Мости округу Медісон: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Однак Робертові Кінкейду доводилося митися й у гірших умовах. Поливаючись затхлою водою з цебра в непролазних хащах чи з фляги в пустелі. Тут, на подвір’ї, він роздягся до пояса, вимився й витерся, скориставшись замість мийки та рушника брудною сорочкою.

«Рушник, – дорікнула вона собі. – Рушника ж я могла йому дати».

Сонячне світло зблиснуло на його бритві, покладеній на цементну долівку позаду насоса. Жінка дивилася, як він милить і голить обличчя. І їй знову подумалося, що він таки дужий. Його не можна було назвати кремезним. Він був лише трохи вищий за метр вісімдесят і, мабуть, худий. Але, як на свій зріст, він мав великі плечові м’язи, а його живіт був плаский, мов лезо ножа. Хоч скільки років йому було, він однаково видавався молодшим і зовсім не скидався на тутешніх чоловіків, які зранку їдять печиво з великою кількістю підливи.

Під час останньої поїздки на закупи до Де-Мойна вона придбала нові парфуми «Пісня вітру» і тепер змоченим ними пальцем обережно провела по шиї. Що вдягти? Занадто чепуритись не годиться, бо він усе одно буде у своїй робочій одежі. Краще, певно, так: біла сорочка з довгими рукавами, закачаними до ліктів, чисті джинси й сандалії. На ній будуть золоті сережки у формі кілець, в яких, за Річардовими словами, вона схожа на хвойду, і золотий браслет. Волосся вона стягне на потилиці й розпустить по плечах. Отак буде добре.

Коли Франческа зайшла до кухні, Кінкейд сидів там зі своїми рюкзаками й переносним холодильником. На ньому була чиста сорочка кольору хакі, поверх якої красувалися помаранчеві шлейки. На столі лежали три фотокамери, п’ять об’єктивів і свіжа пачка цигарок. На кожній камері була наклейка «Нікон». Так само й на чорних об’єктивах – коротких, середніх і одному довгому. Обладнання було подряпане й де-не-де побите. Проте він поводився з ним обережно, хоч і по-буденному, – протирав, змахував пил, продував.

Він несміливо звів на неї очі. Його обличчя мало незмінно серйозний вираз.

– У мене в холодильнику є кілька пляшок пива. Бажаєте?

– Так, це було б чудово.

Він дістав дві пляшки пива «Будвайзер». У холодильнику вона помітила чисті пластикові коробочки з котками плівки і ще чотири пляшки пива, крім тих двох, що він вийняв.

Франческа висунула шухляду, шукаючи ключа для відкривання пляшок. Але чоловік сказав:

– Я маю свій.

Він витяг з чохла на поясі армійський ніж і випустив умонтований ключ, майстерно ним орудуючи.

Роберт простяг їй відкорковану пляшку й підняв свою, виголошуючи тост:

– За криті мости ранніми вечорами, а ще краще – за мости теплими рум’яними ранками.

Він усміхнувся.

Франческа нічого не відповіла – лише з м’якою усмішкою піднесла свою пляшку, вагаючись та ніяковіючи. Дивний незнайомець, квіти, парфуми, пиво і тост у спекотний понеділок наприкінці літа. Для неї це було вже занадто.

– Колись дуже давно одного серпневого дня люди на землі знемагали від спраги. А хтось, надивившись на їхні страждання, роздобув трохи солоду й винайшов пиво. От звідки воно пішло, і відтоді проблеми нема.

Він заходився коло камери, підкручуючи на її верхній частині якогось гвинтика за допомогою ювелірної викрутки. Здавалося, що й розмовляє він з фотокамерою, а не з Франческою.

– Мені треба на хвилинку вийти в садок. Я зараз повернуся.

Він звів очі:

– Моя допомога потрібна?

Вона похитала головою й пройшла повз нього, відчуваючи його погляд на своїх стегнах. Франческа намагалася вгадати, чи він весь час стежив за нею, поки вона йшла до ґанку, і дійшла висновку: мабуть, таки стежив.

І жінка не помилилася. Він справді проводжав її очима, хитав головою і знову дивився їй услід. Спостерігаючи за її рухами, він думав про її розум, у якому був упевнений, і про інші риси, що їх відчував у ній. Його вабило до цієї жінки, і він силкувався перебороти цей потяг.

На городі вже панував затінок. Франческа ступала по землі з потрісканою білою емальованою мискою в руках. Вона зібрала моркву й петрушку, трохи пастернаку, цибулі й капусти.

Коли жінка повернулася в кухню, Роберт Кінкейд перепаковував рюкзаки. Франческа зауважила, як старанно й уміло він це робить. Кожна річ явно мала своє місце, куди й була покладена. Чоловік уже допив свою пляшку й відкрив ще дві, дарма що в неї ще лишалося пиво. Жінка закинула голову й проковтнула рештки пива, простягши порожню пляшку Кінкейдові.

– Я можу чимось допомогти? – запитав він.

– Принесіть кавун з ґанку й кілька картоплин з відерця надворі.

Роберт рухався з такою легкістю, що жінка була приємно вражена: він вийшов на ґанок і швидко повернувся з кавуном під пахвою і чотирма картоплинами в руках.

– Досить?

Жінка кивнула, подумавши, яким примарним він їй видається. Він поклав усе на кухонний стіл біля раковини, де Франческа чистила городину, й сів на свій стілець, відразу закуривши.