Нічний черговий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Нічний черговий

1

Була ніч, і я сидів один за куленепробивною шибкою й замкненими дверима. За стінами готелю в лещатах січневої темряви лежав Нью-Йорк. Протягом останніх двох років я приходив сюди шість разів на тиждень за годину до півночі й лишався до восьмої години ранку. Моя праця не приносила мені ні особливого вдоволення, ані розчарування. Кімната, де я чергував, була тепла, робота не стомлювала, розмовляти майже не доводилося.

Ніхто не набридав мені розпорядженнями і не порушував одноманітності нічного чергування, отже, в мене лишався час на сякі-такі розваги. Звичайно я близько години вивчав «Біговий бюлетень», обмірковуючи ставки на наступний день. Це була доволі цікава, винахідливо роблена газета, вона вселяла віру в майбутнє і з кожним новим випуском відроджувала надії.

Покінчивши з розрахунками часу, ваги, дистанцій, поправок на сонячне світло і дощ, я брався читати, маючи напохваті чимало книжок на свій смак. Матеріальною поживою для мене були сендвіч і пляшка пива, що їх я купляв по дорозі на роботу. Двічі протягом ночі я робив фізичні вправи для рук, ніг і живота, тож, незважаючи на свою сидячу роботу, був у тридцять три роки міцніший і здоровіший, аніж у двадцять. При своєму шестифутовому зрості я важив майже сто вісімдесят п'ять фунтів. Ніхто не вірив, що я маю таку солідну вагу. Це тішило моє самолюбство, хоча в душі мені хотілося б бути трохи вищим. На думку деяких жінок, зовні щось у мені й досі було хлоп'яче, але я ніколи не сприймав це як комплімент, бо не шукав у них материнської ласки. Як переважна більшість чоловіків, я волів би бути схожим на людину, що виконує в телепередачах роль капітана морської піхоти або заводія якоїсь відчайдушної вихватки.

Я працював на обчислювальній машині, готуючи для денної зміни рахунки за минулий день. Коли я натискав на кнопки, машина гула, наче велика розтривожена комаха. Цей звук спочатку дратував мене, але згодом став звичним, ба навіть заспокійливим. За шибкою чорнів вестибюль готелю. Адміністрація заощаджувала електроенергію, як і все інше.

Куленепробивне скло було встановлено після того, як на попереднього нічного портьє вдруге вчинили напад. Сорок три шви. Він змінив професію.

Я дістав це місце завдяки тому, що в коледжі, на вимогу матері, цілий рік вивчав діловодство. Вона наполягала, щоб за чотири роки я вивчив бодай одну корисну справу. Відтоді минуло одинадцять років, І моя мати вже померла.

Готель називався «Св. Августін». Важко сказати, чи була ця назва тугою засновника готелю за Півднем чи просто його релігійною примхою. На жодній стіні не було розп'ять, і тільки чотири каучуконоси в кадубах, що стояли в холі, мали якесь відношення до тропіків. Хоча зовні готель виглядав досить пристойно, він бачив кращі часи. Так само, як і його мешканці. Вони вносили доволі скромну платню за номери і мало чого чекали взамін. Мені рідко доводилось розмовляти з ким-небудь, окрім двох-трьох, які вештались допізна. Я обирав роботу не для того, щоб вправлятися в красномовстві. Часто за цілу ніч на табло не засвічувався жоден вогник.

Мені платили сто двадцять п'ять доларів на тиждень. На 81-й Східній вулиці в мене була кімната з кухонькою і ванною.

Сьогодні мене тільки раз потурбувала повія, що спустилася згори після першої години ночі й попросила відімкнути їй вхідні двері. Вона прийшла ще до початку мого чергування, і я не мав уявлення, в якій кімнаті вона була. Збоку від дверей була кнопка, що мала відчиняти їх автоматично, але пристрій зіпсувався тиждень тому. Я ковтнув холодного повітря, з радістю зачинив двері й повернувся до себе.

На столі лежав «Біговий бюлетень», відкритий на програмі кінних перегонів, що мали відбутися завтра в Гайалі. Там на півдні стоять, мабуть, чудові теплі дні. У другому заїзді я поставив на Глорію. Лошиця нічого не виграла в останніх трьох заїздах, але вона добре виступила восени на півночі і набрала форми. Ставка була п'ятнадцять проти одного.

За вдачею я завжди був гравцем. Навіть у коледжі чималу частку своїх витрат перекривав завдяки грі в покер з приятелями. Згодом, працюючи у Вермонті, я також щотижня грав у покер і підрахував, що мій загальний виграш за той час сягнув кількох тисяч доларів. Після того мені вже ніколи так не щастило.

Саме завдяки захопленню картярською грою я опинився і в «Св. Августіні». Приїхавши в Нью-Йорк і оселившись у готелі, я несподівано познайомився з букмекером, який жив у тому самому готелі і там же займався своїми справами. Він позичав мені гроші, а наприкінці кожного тижня підраховував суму боргу. Готель був дешевий, зручний, та й моя фінансова ситуація не дозволяла мені розкошувати. Коли мій борг досяг п'ятисот доларів, він відмовився надалі давати мені гроші, але повідомив, що саме звільнився колишній нічний портьє, і адміністратор шукає йому заміну. Я виглядаю на людину інтелігентну, сказав букмекер, і крім того, вмію додавати й віднімати. Ставши до роботи, я переїхав у власне помешкання, бо навряд чи хто зміг би витерпіти двадцять чотири години в готелі. Щотижня я виплачував букмекерові борг із свого заробітку, а коли остаточно розрахувався, він знову відкрив мені кредит. Тепер я винен йому лише сто п'ятдесят доларів.

Від самого початку ми домовилися, що я буду писати йому, на кого ставлю, і лишати конверт з запискою у денного портьє, оскільки мій приятель ніколи не вставав раніше одинадцятої. Цього разу я вирішив поставити п'ять доларів. Якщо лошиця виграє, це дозволить мені сплатити мій борг наполовину.

Зверху на «Біговому бюлетені» лежала біблія видавництва «Гідеон», відкрита на псалмах. Я зростав у релігійній родині і виховувався на святому письмі. Хоч моя віра в бога була вже не така ревна, як раніше, але я все ще полюбляв читати біблію. Крім неї, на столі лежала «Мерзенна плоть» Івліна Во і «Олмейрова примха» Конрада. За два роки роботи в готелі я значно поліпшив своє знайомство з англійською та американською літературами.

Знову вмостившися перед обчислювальною машиною, я зазирнув у розгорнуту біблію.

«Хваліть Господа в святині його! Хваліть його в ширині сили його! Хваліть його за діла його великі! Хваліть його по великості величчя його! Хваліть його при голосах трубних! Хваліть при псалтирі і арфах! Хваліть його хором і при тимпанах! Хваліть його при струнах і органах! Хваліть його при цимбалах звучних! Хваліть його при цимбалах гучних! Все, що дише, да хвалить Господа! Алілуя!»

«В Єрусалимі це можливо», подумав я. А чи можна дістати тимпан у Нью-Йорку? Здалека і згори крізь камінь і сталь долинув гуркіт реактивного літака, що пролітав над містом курсом на Карачі. Я прислухався, уявивши собі спокійну пілотську кабіну, мовчазних людей біля приладів, блимання індикаторів, нишпорення радарів у нічному небі і проказав уголос: «О боже!»

Закінчивши обчислення на машині, я підвівся, відсунув стілець, узяв аркуш паперу і притулив його до колін. Потім, не спускаючи ока з настінного календаря, що висів прямо переді мною, став поволі посувати папірець вгору. Я побачив його тільки тоді, коли він був у мене на грудях, майже біля підборіддя. Цієї ночі дива не сталось. «О боже»,— проказав я ще раз уголос, зіжмакав папірець і жбурнув його в кошик для сміття.

Потім склав рахунки в акуратний невеличкий стосик і заходився підшивати їх за алфавітним порядком. Працював автоматично, думаючи зовсім про інше, навіть не звертаючи уваги на дати рахунків. Раптом мене ніби вдарило. На папірцях стояло п'ятнадцяте січня. Кілька годин лишалося до ранку шістнадцятого січня. Роковини. Щось на зразок того. Я посміхнувся. З болем. Це сталося рівно три роки тому...

2

У Нью-Йорку було хмарно, але, коли ми, взявши курс на північ, минули Пікскілл, у небі розвиднілося. Сніг, що вкривав округлі вершини під нами, виблискував на сонці. Вранці я залетів на своїй маленькій «цесні» в аеропорт Тетерборо, щоб забрати пасажирів з Нью-Джерсі, які замовили літак. Тепер вони, сидячи за моєю спиною, шумно милувалися голубим небом і свіжим снігом. Ми летіли низько, яких дві тисячі метрів над землею, і поля внизу уявлялися чітко розкресленою шаховою дошкою з чорними лініями дерев на білому сніговому тлі. Це був один із тих польотів, що завжди були мені до вподоби. Знайомі обриси ферм, шляхи, потічки, що виднілися внизу, створювали приємну і затишну атмосферу короткої подорожі. Північна частина штату Нью-Йорк прекрасна і з землі, але в чудовий зимовий день з повітря це один із найчарівніших краєвидів, які можна собі уявити. І я знову порадів, що не спокусився працювати на одній із тих довжелезних авіаліній, де кращу частину свого життя проводиш на височині понад дев'ять тисяч метрів, звідки земля здається неосяжним океаном хмар або географічною картою, що неквапно пропливає під тобою.

Пасажирами були троє Уейлсів — мати, батько і пухкенька дівчинка Діді років тринадцяти, в якої, мов у звірятка, стирчали вперед зуби. Уейлси захоплювалися лижами, і я вже разів чотири чи п'ять возив їх туди й назад. У Берлінгтон ходив рейсовий літак, але містер Уейлс, за його власними словами, був людиною заклопотаною, літав тільки тоді, коли в нього траплявся вільний час, і не хотів бути зв'язаним розкладом. Він мав у Нью-Йорку рекламне бюро, тож міг дозволити собі тринькати гроші. Мене тішило те, що, замовляючи літак, Уейлси завжди просили, щоб за кермом був саме я. Однією з причин, а може, й головною, було те, що час від часу я катався разом з ними на лижах у Стоу, Шугербуші на Мед-Рівер, водив їх по стежках, які знав краще, ніж вони, і мимохідь підправляв їхню манеру катання. Уейлс і його дружина, сувора, атлетичного вигляду жінка, несамовито змагалися між собою і їздили надто швидко, щоб я міг встигати за ними. У думці я був певен, що невдовзі хтось із сім'ї неодмінно зламає собі ногу. Я так добре їх знав, що навіть навчився розгадувати з тону, яким вони промовляли «любий» і «люба», коли вони люті одне на одного.

Діді була серйозна дівчинка, вона ніколи не усміхалась і не випускала з рук книжки. Самі батьки казали, що в літаку вона починає читати, щойно застібне ремінь, і закриває книжку тільки після зупинки літака. Цього разу вона зачиталася «Буремним перевалом» Е. Бронте. Хлопчиком я теж читав усе підряд, і моя мати, дратуючись, не раз казала мені; «Дугласе, перестань удавати з себе літературного героя». Тож я діставав тепер справжню насолоду, спостерігаючи, що саме читає Діді і як змінюються рік у рік її уподобання.

Вона була найкраща лижниця в сім'ї, але батьки не дозволяли їй вириватися наперед. Одного ранку, коли старші Уейлси приходили до тями після вечірки з коктейлями, ми пішли з нею кататися під час снігопаду. Це була зовсім інша дівчинка, вона радісно усміхалась і мчала зі мною з гори, мов маленька дика тваринка, яку несподівано випустили з клітки.

Уейлс був щедрою людиною і після кожної подорожі робив мені подарунки — светр, лижні палиці, гаманець тощо. Звичайно, я заробляв чимало і сам міг купити собі все, що завгодно. Я зовсім не потребував чиїхось чайових, але знав: Уейлс образиться, якщо відмовитись від його презентів. Він таки непогана людина. Щасливчик, та й годі.

— Чудовий ранок, правда ж, Дуг? — вигукнув з-поза моєї спини Уейлс. Спрага діяльності, невгамовність не полишали його, здається, навіть у цьому маленькому літаку. Пілот з нього був би жахливий. У кабіні війнуло спиртним. Уейлс завжди брав з собою в дорогу невелику фляжку в шкіряному футлярі.

— Н...непоганий,— відповів я стримано. Заїкаюся я змалку і тому намагаюся говорити якомога менше. Іноді я розмірковував, чого міг би досягти в житті, коли б не ця маленька прикрість, але не дозволяв собі впадати через неї у розпач.

— Кататися буде чудово,— сказав Уейлс.