Хазяїн: читать начало книги онлайн

Феноген. Я? Ха! Я дещо знаю. Скажу — і полетиш!

Ліхтаренко. І я дещо знаю. Скажу — і зостанусь, а Феногенові в потилицю!

Феноген. Ти про мене нічого не знаєш худого.

Ліхтаренко. І ти про мене нічого не знаєш.

Феноген. А за буряки!

Ліхтаренко. А за валахи!

Феноген. Що — за валахи? Що? Ну, скажи!

Ліхтаренко. Перше скажи за буряки, а я починать не хочу.

Феноген. А хто при здачі буряків взяв з завода п'ятсот карбованців?

Ліхтаренко. Я взяв. Та не докажеш, не в ті взувся! А ти взяв за валахи з купця по гривенику від валаха — двісті рублів, і я докажу, бо маю лист від Крачковського!

Феноген. Я не брав — він сам дав.

Ліхтаренко. Еге! Не вмер Данило, та болячка вдавила! Слухайте, Феноген Петрович! Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на «камінь. Я не з тих, що бояться! Ні! Так і знайте. Беріть — я вам не заважаю, не заважайте й мені! Я не візьму по-дурному, а перше зроблю хазяїнові користь, а потім і себе не забуду… Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать! От ви хотіли вигнать Клима — так і треба, щоб замазать очі за валахи, бо й він дещо знає, — тілько вам це не удалося; хотіли нашкодить за пшеницю мені, та нашкодили Зозулі… Бо ви чули дзвін, та не знаєте, відкіль він, постаріли, нюхало зіпсувалося! За пшеницю я взяв теж п'ятсот рублів, по півкопійки з пуда, ану, докажіть… То-то! А якби ви були в компанії зо мною, то я взяв би по копійці і вам дав би триста карбованців, а хазяїн взяв би не сорок тисяч чистоганом, а тридцять вісім… Чого ж йому ще? Дай боже повік! Що, хіба не правда?

Феноген. Правда!.. Дивлюсь я на тебе і думаю: де ти такий узявся? От вік прожив коло таких діл, де кожний день одним великі бариші, другим гроші, а третім, як кажуть, шиші, — а такого ідола, як ти, не бачив! Ми хоч крились і криємось, а ти говориш про те, що взяв чи вкрав, немов кому добро зробив!!!

Ліхтаренко. А як же б ти думав?! Що то за слово — украсти? Украсти можна тілько коняку, вола і все те, що є живого і що готове вже лежить на свойому місці. Я нічого такого не беру, не краду — боже сохрани! Я так роблю: щоб все те, що є в хазяїна, було ціле і щоб мені була користь! Це комерчеський гендель! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить на нашого хазяїна, як кріпаки! Та щоб від такого комерчеського генделя не мать користі! Тоді б я лічив себе посліднім дурнем! Хазяїн хоче заробить, і я хочу заробить? Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи!

Феноген. І розумно, і правдиво! І де ти такий узявся?

Ліхтаренко. Хазяїни викохали! Бачите, колись, кажуть, були одважні люде на війні, — бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як капуста з качанів; тепер нема таких страховий і вся одвага чоловіча йде на те — де б більше зачепить!.. Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних! Як на війні нікого не жаліли, — бо ти не вб'єш, тебе уб'ють, — так тут нема чого слини розпускать: не візьмеш ти, то візьмуть з тебе!

Феноген. Ну, поцілуємся і будемо товаришами!

Ліхтаренко. Так краще! Знайте, що Петька Михайлов дуту свою торговлю і все хазяйство хоче зірвать міною банкротства. Банкротство — комерчеський гендель! Цим способом він обікраде багато людей, а сам наживе міліон! Мені вже відомо, що і наш хазяїн взявся йому помагать і переганяє на свої степи дванадцять тисяч овець. Куртц — «еті нікогда!», бо він дурень, а ми — «еті всегда!». При салганах будете ви — не ловіть же гав! Коли перше брали копійку, беріть десять! Жалітись не будуть, нема куди: тут вор у вора краде! Коли що треба, я поможу, зате ж, що б я не зробив, — помагайте! Що б ви не почули: кому і скілько я дав одступного на торгах за оброчну казенну землю, за скілько я підкупив полномочених і всю громаду віддать свої наділи в аренду, — не ваше діло!

Феноген. Я і сліпий, і глухий, і німий: роби, як хочеш, та мене не забувай.

ЯВА XII

Зозуля. До речі я вас тут обох застав! Ви, Феноген Петрович, хазяїнові наговорили, а Порфирій Аристархович, не заступились, і я зістався осоромлений невинно і без хліба!

Феноген. Тебе покарано для приміру, щоб другі бачили кару і боялись! А без страху — один візьме, другий візьме, потім розореніє; а ми всі хліб коло хазяїна їмо… Бережи хазяйського добра, як ока: гріх великий потай брать з економії.

Зозуля. Так я ж не брав, бога бійтесь!

Ліхтаренко. То хтось другий взяв: з пальця ж не висмоктали.

Зозуля. То я за другого повинен страждать?

Ліхтаренко. А так. От тепер тебе розщитали, гріх покрився, все затихло, і хазяїн заспокоївся, не буде гризти других. Потім, може, ще що пропаде, скажуть: Зозуля взяв, — а тебе вже нема, і знову тихо, і для других полегкість. Тут колесо так крутиться: одних даве, а другі проскакують!

Зозуля. У мене волосся на голові піднімається від ваших речей. Невже вам ні крихти не жаль мене, моєї честі і моєї сім'ї? Я ж нічого не взяв, і ще навіть не навчився красти, бо тілько торік з земледільчеської школи вийшов. Ви ж цим псуєте навік в моїм житті шлях: мене ніхто не прийме на службу!

Феноген. Приймуть! Ні доброго, ні злого атестата тобі не дадуть; публікації об тім, за віщо тебе розщитали, нігде не буде, то й місце, бог дасть, найдеш собі! Тілько раю тобі: служи чесно, не паскудь своїх рук, то й ця вина тобі проститься; коли ж нас хто запитає: чого розщитали? — то і ми скажемо: сам не захотів!

Зозуля. То це й уся порада? То й хазяїн те саме скаже?

Феноген. Хазяїн сам сказав — розщитать тебе.