Хазяїн: читать начало книги онлайн

Феноген. Ось газети і листи з вокзала привезли.

Пузир (бере листи). Поклади газети на столі, увечері Соня прочитає. (Чита лист.) Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?

Феноген. Бачив. Бова Королевич[6]!

Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню.

Феноген. Перше спитайте Соню.

Пузир. Що ти мелеш, з якої речі? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу… Якого ж їй жениха?!

Феноген. А може, у неї є на прикметі!

Пузир. Пройдисвіт! Так буде, як я хочу!

Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смерті, а Соня…

Пузир. Ет, дурощі! (Читає.) Феногенушка! (Встає.) Знай наших! Получив орден Станіслава другої степені на шию[7] — а?

Феноген (цілує його в руку). Слава богу! (Витирає сльози.) Покійний батюшка порадується на тому світі!

Пузир. Не дурно пожертвував на приют[8]. Восени поїдемо на засіданій в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають!

Феноген. Так ви зробіть собі, Терентій Гаврилович, нову хорошу шубу і хороший сіртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торік виганяв.

Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тілько на поріг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пізнає! Дався я йому взнаки; пам'ятаєш, як молив потім, щоб я його простив, — у руки цілував, навколішки ставав!

Феноген. Перше опаскудив, на сміх усім кинув, а потім просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий він, тридцять літ носите, дуже торохтить і сильно лоєм тхне.

Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.

Феноген. Єнот краще!

Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!

Феноген (одчиняє двері). Петро Петрович!

Пузир. Милості просимо!

ЯВА ХІII

Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти, Крез[9], як поживаєш?

Пузир. Вашими молитвами.

Хоч і не такий кремезний, як вам здається.

Золотницький. Не кремезний, а Крез! І все в тім же халаті! Пора тобі його скинуть!

Пузир (сміється). По-домашньому, по-хазяйськи!

Золотницький. Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землі?

Пузир. Нема підходящої!

Золотницький. Все скупив?

Пузир. Ні, ще не все! Може, продаєте Капустяне?

[6] Бова Королевич — персонаж російської казки про доблесного лицаря Бову Гвідоновича.

[7] Получив орден Станіслава другої степені на шию… — Колишній польський орден святого Станіслава в 1815 р. з’єднаний з орденами Російської імперії, в 1831 р. під назвою імператорського і царського остаточно ввійшов до числа російських орденів. Він мав три ступені. Перший ступінь з 1855 р. давав право потомственого дворянства.

[8] Не дурно пожертвував на приют. — Йдеться про дитячі притулки, метою яких було надати дітям тимчасове перебування і початкову освіту. Одним із засобів існування притулків були пожертвування благотворителів.

[9] Крез (595–546 до н. е.) — останній цар Лідії у 560–546 рр. до н. е., вважався найбагатшою людиною свого часу. Про його скарби склали численні легенди, він перший почав карбувати золоті монети. Ім’я Креза стало синонімом надзвичайно багатої людини.