— Біловоди, — прошепотіла Ксеня, тримаючись рукою за груди. — Господи, за що така радість? Чим заслужила?..
Провідник уважно й печально глянув на аскетичне обличчя Ксені, на її побиті ноги і, зітхнувши, просто відповів:
— Заслужила, жінко. Щирістю, працею, мужністю. Ходімо… Ми почали спускатися вниз…
Кілька днів ми відпочивали, спали, ішли запашне молоко яків, їли пахучий хліб. Можна було виходити, але від кам’яного будиночка, де нас залишив провідник, не видно було нічого, крім невеликого густого гаю та дзвінкого прозорого потоку.
Ксеня занедужала. Почалися головні болі, лихоманка. Я теж відчув, що в цій долині діють якісь могутні енергії, ще невідомі людям. Може, надзвичайна радіоактивність? Може, невивчений магнетизм? А хто вони, дивні люди, чому не показуються? Чому не пояснять таємницю.
Нарешті я дочекався незнайомого друга. Він прийшов тоді, коли Ксеня заснула, сів біля мене. Радісно застукало серце, я зрозумів, що він прийшов недарма.
— Чого хочеш, шукачу? — пролунало запитання.
— Правди, — палко сказав я.
— Якої?
— Хіба вона не одна-єдина?
— Безумовно, ні, — усміхнувся він. — Єдина правда панує в збратаному світі. Ваш світ — розірваний.
— Наш світ? Ви сказали так, ніби для вас він не ваш?
— Він став нашим. Надовго. Ніхто не скаже, скільки ще нам тут бути…
— То ви з іншого світу?
— З іншого. Але яке це має значення?
— Мені здається — вирішальне. Якби люди знали, що на Землі є могутні прибульці…
— То що було б? — сумовито-іронічно запитав незнайомець.
— Вони прийшли б до вас, щоб знати істину. Це прискорило б еволюцію планети…
— Ми робимо все, що можна. Але якби відкрито з’явилися на Землі — воля людства була б паралізована. Люди надто легко віддають свою свободу, вони охоче вклоняються деспотам…
— Але ж ви не бажаєте влади…
— Рабство в душі. Раб завжди знайде для себе господаря, обоготворить навіть нерухомого мертвого ідола. В історії досить прикладів. Чого ти прагнув сюди? Чому йшли сюди твої супутники-старовіри? Кожен хоче бачити Бога — більш чи менш витонченого. Тут нема богів, ми ваші брати. Єдина наша перевага чи, може, привілей, але привілей страждання, — відсутність ілюзії. Чуєш — ми нещадно відкидаємо найбарвистіші ілюзії. Недостойно для мислячої істоти жити в рабстві умовності, навіть найприємнішої. Ми бажаємо, щоб ви зруйнували курники ваших ілюзій…
— Прийдіть скажіть!
— Хай цей наказ пролунає у ваших серцях. Ви ще занадто палко бажаєте насолод і задоволень. Ви повинні звідати їхню нікчемність і повернутися обличчям до справжньої реальності.
— В чому вона?
— Єдність сущого. Ви протиставили їй культ самотності. Кожен проти кожного. Один проти всіх.
— Приходили мислителі, герої. Вони кликали людей до єдності. І нині гримить битва за цю ідею.
— Знаємо. Але шлях ще довгий. Не виключена й катастрофа. Планета серед Космосу, вона — клітина вселенського організму. Ти розумієш, що трапляється, коли клітина хворіє?
— Хворіють інші, здорові.
— Так. Все інше тобі підкаже уява. Ще раз повторю запитання — чого бажаєш?
— Збагнути шляхи для правдивої дії. Допоможіть.