— Хочу попрацювати. Сама знаєш — чотири дні лишилося.
— О, тоді добре. А я думаю — чого це ти такий веселий? Наче закоханий…
— В дисертацію, — невміло пожартував Михайло. — А чому ти прокинулась? Я розбудив?
— Ні. їду в інститут.
— Що сталося?
— Експеримент. Зараз заїде за мною Лігосов…
— Що за експеримент? Епохальний? — іронічно поцікавився Михайло.
— Може, й епохальний, — пробурмотіла Ніна, обнімаючи чоловіка. На нього війнуло терпкими парфумами, розімліле тіло дружини було неприємне. Він відсторонився.
— А яка тема?
— Фізіологічна основа етики.
— Ого! Може, й любов кібернетизуєте?
— Ти ніби не сучасний учений, — стенула плечима Ніна. — Все підлягає кібернетиці. Хіба любов поза законами світу?
— Вона сама закон.
— Ну це вже щось євангельське…
— Дивно, — сказав Михайло. — Дуже дивно. Як тебе Лігосов перекував на свій лад.
— А хіба я була іншою?
— Була. Пам’ятаєш — виспівувала: «Любов — і більше нічого не треба».
— Ха-ха, згадав. Усі дівчата божевільні, коли закохуються. Та ще навесні. Грає природа, збуджує відповідні органи…
— Ніночко!..
— Що, любий? Ах, ти шокований. Ну, не буду, не буду. Ти ж у мене зорегляд, ти далекий від фізіології. Хоча, коли доходить діло… Мовчу, мовчу… Дзвінок. Здається, він…
Ніночка вийшла в коридор. Почулася приглушена розмова. До кабінету зазирнув Лігосов — керівник відділу біокібернетики Інституту фізіології. Обличчя в нього схоже на сокиру — гостре, сухе. Очі, мов швайки, біля тонких губ — насмішкуваті зморшки. Він кивнув Михайлові.
— Здоров, зоряний анахорете! Давно тебе не бачив. Скоро захист?
— За чотири дні.
— Прийду. Цікаво, якого туману ти напустиш!..
— Не більше, ніж ти. Ніночка сказала про ваші фокуси-покуси…
— Не фокуси, — засміявся Лігосов, потираючи сухі долоні, наче від холоду. — У нас — гола практика. А в тебе — пуф! — вигадки, еклектика!
— Ти правду сказав, — пожартував Михайло, — у вас — гола практика. Гола — ясно? А треба одягти ЇЇ. В одежу глузду…
— От-от, — підхопив Лігосов, — це ми якраз і робитимемо!
— Чую-чую, — озвалася Ніна, з’являючись на порозі кабінету. — Вже завелися. Прошу до столу, поснідаєте. Потім — поїдемо.
— Рано, — сказав Лігосов. — Ще люди сплять, а ми кендюхи набиватимемо…