— А чого ждати? — понуро запитав Михайло. — Може, краще рвонуть туди. — Він кивнув на південний бік. — Кинемо гранати. Прорвемось. Хтось, може, залишиться живий…
— Може, — знизав плечима Гаррі. — Ти не пробіжиш сто метрів. Покладуть. Ні, хлопці, амба. Треба хоч поспати перед смертю. Ви як хочете, а я подрімаю. Почергуйте. Зате вранці покладу з десяток бошів. Доброї ночі, друзі…
Почувся свист. Десь недалеко за валуном охнув вибух, сипонуло осколками. Втікачі прилягли, зіщулились. Знову засвистіло, чмокнуло збоку, гаряча хвиля налетіла, рвонула, осліпила.
Американець одпльовувався, в рот йому набилося кам’яної потерті, на зубах скрипіло. Михайло підняв руку, на пальцях розпливалася чорна пляма.
— Гранатомет, — сказав Гаррі. — Піджарять нас… Не заснеш!..
Навколо валунів гримнуло ще кілька гранат. Внизу чувся регіт, веселі крики.
— Друзі, перейдемо в інше місце. Поповзом, — прошепотів Свамі. — Тільки не стріляти…
— Чому? — злісно запитав Михайло. — Вмирати мовчки?
— Слухайте мене, — суворо сказав індус, — вже не один раз ви переконалися…
Він перший метнувся з криївки, звиваючись в’юном, поповз поміж каменями. Гаррі з Михайлом полізли за ним. Вибухи клювали валун, де вони ховалися раніше, певно, німці не помітили їхньої втечі. Втікачі передихнули, сюди промені прожектора не сягали.
— Що ж далі? — прошепотів Сагайдак. — Ждати, доки вони намацають нас?
— Ні, — твердо мовив індус. — Ждати не можна. Друзі, прийшов час спробувати вашу мужність…
— Гадаю, вона випробувана, — буркнув американець. — Хіба ти не пересвідчився?
— Я не про те, — серйозно сказав Свамі. — Ти бачиш — ми приречені!
— До чого ж тоді мудрування?
— Є вибір!
— К чорту, — вилаявся Гаррі. — Гірко без твоїх вигадок. Кажи, що надумав, ясніше!
— Знаю, вам тяжко повірити. Ви, європейці, виховані інакше. Боїтеся містики, незвичайності, чуда! Тепер треба зважитись на таке, що буде здаватися чудом!
— Кажи, кажи, Свамі! — схвильовано мовив Сагайдак. — Хоч в пекло піду, аби вирватися з рук фашистів!
— Гаразд. Скажу. Самі бачите, що наші долі завершені. Ще хвилина, година — і смерть. Можемо вижити, прийнявши рішення жити не для себе…
— Не розумію, — глухо озвався Гаррі. — Як можна жити не для себе…
— Забути свої інтереси. Честолюбство. Егоїзм. Пиху. Діяти ради інших, ради друзів. Взяти до серця обітницю, що життя твоє вже не належить тобі, а людям…
— Будь ласка, можна взяти, — зітхнув Михайло. — І це врятує нас?
— Неодмінно. Ми врятуємось. Смерть рано чи пізно настане… може, навіть така ж катастрофічна… але набагато пізніше… Крім того, ми зуміємо багато корисного дати людям… Тільки не думайте, що можна зрадити обітницю! Клятва повинна бути чистою в серці! Гаррі, ти розумієш?
— Мені не дуже до душі те, що ти кажеш. Я волію діяти так, як підказує розум… А обітниця…
— Не красти ж ти клянешся? — з гіркотою мовив індус. — Як ви боїтеся втратити вашу недоторкану особу! Її ще треба сформувати, браття! Вибирайте — смерть або життя… ради піших!..
Слова Свамі були насичені незбагненною силою, в очах пломеніли іскри. Над валунами повис дим, у променях прожектора він звивався кривавими сувоями. Михайло відчув, як в його єство входить таємнича сила й впевненість. Справді, чому не повірити Свамі? Жити заради інших? А хіба не для такого ідеалу жили кращі герої людства? Якщо він виживе, вирветься з цього пекла, то хай його життя буде присвячене добру й правді!
— Свамі, я згоден.
— О’кей! — сказав американець. — Справді, к чорту мізерію особи! Життя — для інших!
Руки друзів стрілися, сплелися в міцному потиску.