Гараж пана Якобса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Доктор Шерц погасив сигарету і замовк. Якобс і Копш теж мовчали, насупившись: радіти не було з чого.

Боббі напустив на себе вигляд глибокої задуми. Доктор Шерц презирливо дивився на нього — ні для кого не було секретом, що Боббі Копш — великий дурень. Якобс відкашлявся і сплюнув на підлогу.

В цю мить задеренчав телефон. Всі здригнулись і з острахом глянули на маленький чорний апарат, що стояв посеред столу.

Доктор Шерц підвівся.

— Спокійно, панове!

Він узяв трубку. Дзвонили з міжміської станції.

— Розмова з Бременом. З’єдную. Відповідайте.

Шерц затулив долонею мікрофон і тихо сказав:

— Це він.

У трубці клацнуло, потім пролунав голос, такий ясний і чистий, наче говорили з сусідньої кімнати.

— Хто біля телефону?

— Якобс, — сказав доктор Шерц. Він хотів ще щось додати, але голос у трубці випередив його:

— Говорить Кросбі. Все о’кей. За півгодини будемо в Бремергафені, там…

— Добре, добре, чудово, — перебив його доктор Шерц. — Як доїхали? Заглядайте до нас, коли знову будете в Берліні. Я дуже радий, що наші ресори витримали. Щасливої дороги.

— Thank you. Bye-bye![32]

Доктор Шерц поклав трубку і обернувся:

— Швидко зметикував хлопець. З цими даними поліція далеко не заїде.

— Так-то воно так, — зауважив Боббі Копш, — але їм могла здатися підозрілою твоя квапливість.

— Може, так, а може, й ні, мій любий. Це була звичайнісінька розмова з клієнтом-американцем, якому ми щось ремонтували.

Він хотів знову сісти в крісло, але тут постукали в двері і ввійшов робітник з гаража.

— Пане доктор Шерц, вас просять у контору. Там прийшов новий клієнт.

— Хай ним займеться фрейлейн Дойчман. Вона ж учора вже робила це сама.

— Пане доктор Шерц, фрейлейн Дойчман просила, щоб ви самі прийшли. Там ще й ревізор з податкового управління.

Шерц знизав плечима і побіг униз по сходах. «Беруться з усіх кінців», — думав він.

Увійшовши в контору, він побачив високого усміхненого чоловіка в коричневому шкіряному пальті. В глибині кімнати, за поставленим навкіс письмовим столом, сидів податковий інспектор і димів сигаретою. Добре знаючи, що він — одна з найнепопулярніших осіб у всьому Західному Берліні, інспектор навіть очей не підвів, а тільки пробурмотів:

— Повна ревізія, добродію, може затягтись на кілька днів. Так що ви не турбуйтесь, я вже як-небудь з вашою секретаркою…

Доктор Шерц на нього й не глянув.

— Вольф, — відрекомендувався чоловік у шкіряному пальті. — Маєте мороку. До мене недавно теж завітали. — Він криво посміхнувся: видно, таки справді мав мороку.

— Шерц. У всіх таке. Ці податки нас доконають. Чим можу прислужитись?

— Та в мене машина — маленький форд, я б хотів його поки що поставити у вас.

[32] Дякую. До побачення! (Англ.)