Гараж пана Якобса: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чудово, дуже радий. Я вас зараз запишу..

— Це вже ваша мила панночка зробила.

— От і добре, тоді ми зараз можемо… А де хочете поставити машину? В окремому гаражі чи в спільному? Окремий коштує десять марок на місяць, спільний — тільки шість п’ятдесят.

Комісар Вольф подумав якусь мить і вирішив, що краще буде, коли машину менше бачитимуть. Тому він попросив окремий, заплатив за місяць наперед і одержав ключ. Доктор Шерц захотів сам показати гараж новому клієнтові. Гараж цей був досить далеко в глибині двору, з південного боку. Дорогою зав’язалась звичайна в таких випадках розмова.

Доктор Шерц на всі лади вихваляв гараж: нагадав, що вночі тут стоїть варта, а тому небезпека крадіжки дорівнює нулю.

Вольф здавався дуже задоволеним. Він уважно все оглянув і помітив на побіленій стіні досить уже вицвілий лозунг: «Я над усе люблю автомобіль, бо він відкрив мені Німеччину. Адольф Гітлер». Вольф посміхнувся.

— Видно, старий наці, цей ваш шеф, — сказав він. Звичайно, його це зовсім не цікавило — просто він хотів звернути розмову на підприємство та його хазяїна. Але доктор Шерц не попався на цей гачок, і комісар не наважився пробувати вдруге. Вони повернулись до контори, і Вольф попрощався:

— Ну, до побачення, пане Вітц![33]

— Шерц, — ввічливо поправив той.

Вольф засміявся. Доктор Шерц теж посміхнувся — мов той прикажчик, що мусить люб’язно схвалювати кожний вдалий і невдалий дотеп свого клієнта, навіть якщо кепкують з нього самого. Доктору Шерцу було неважко грати роль чесного і трохи обмеженого адміністратора гаража, для нього це був свого роду духовний відпочинок. Але сьогодні він був весь час насторожі: йому не терпілось усе вияснити.

Ввійшовши в контору, він навіть не подивився в бік податкового інспектора, що сидів у хмарах тютюнового диму, а зразу ж розгорнув велику реєстраційну книгу. Там було записано номер машини, для якої цей Вольф найняв гараж: КВ 077–123. Охоплений певним передчуттям, Шерц витяг з внутрішньої кишені піджака крихітний синій блокнотик. Трохи погортавши його, він знайшов сторінку, зверху донизу списану номерами автомобілів. Щоразу, коли докторові Шерцу доводилось бувати на Фрізенштрасе, куди він ходив по міжзональні перепустки, він записував номери машин, які стояли у дворі колишньої кірасирської казарми. Поступово він списав дрібнесеньким бісерним почерком цілу сторінку в блокнотику. І тепер його праця дала перші плоди: № 077–123 був там записаний. Отже, це машина західноберлінського карного розшуку.

Доктор Шерц пройшов двором і через великий гараж вийшов у сад. Чорт забирай, видно, справа серйозна. Якийсь криміналіст сказився. А може, це податкове управління?.. Коли той тип прийшов? О пів на четверту. В такий час фінансові інспектори не приходять, вони о четвертій кінчають роботу… Чорт!.. Шерц важко зійшов сходами нагору і ввійшов до кабінету Якобса.

— Руді, тільки що якийсь тип з поліції поставив у нас машину, його звуть Вольф, я довідаюсь, з якого він відділу. Карний розшук зацікавився нами.

Якобс встав і підійшов до вікна. Він кілька хвилин стояв там і дивився на сіре осіннє небо. В такі хвилини ніхто не міг би сказати, що діється в його голові, — навіть доктор Шерц, який вважав себе знавцем людської психології.

— Склич на сьогодні, на сьому годину, — буркнув Якобс, не обертаючись, — нараду «вузького кола». Пункт перший порядку денного — збут банкнот. Сподіваюсь, ти, Уль, маєш що сказати на цю тему. Пункт другий — контрзаходи проти підступів поліції.

Доктор Шерц ледве стримав посмішку. Як це схоже на Якобса! Важливіші питання — на друге місце, аби тільки напустити на себе вигляд зверхньої холоднокровності. А коли обговорення першого пункту затягнеться, то до другого взагалі черга не дійде. Отак завжди. Тактика страуса!

Приблизно в цей же час у доктора Горна на столі вже лежав точний запис телефонної розмови Бремен — Берлін.

«Хто біля телефону? — Якобс. — Говорить Кросбі. Все о’кей. За півгодини будемо в Бремергафені, там… — Добре, добре, чудово. Як доїхали? Заглядайте до нас, коли знову будете в Берліні. Я дуже радий, що наші ресори витримали. Щасливої дороги! — Thank you. Bye-bye!»

Доктор Горн підійшов до великої карти Німеччини, що висіла на стіні поруч з планом Берліна. Від Бремена до Везермюнде — двадцять дев’ять кілометрів. Бремергафен лежить зразу за Везермюнде. Розмова відбулась п’ять хвилин тому. Якщо зв’язатися зараз з західнонімецькою поліцією, вона ще встигне затримати машину на федеральному шосе № 6: водієві, за власними його словами, лишалось до Бремергафена ще тридцять хвилин. З них двадцять п’ять були в розпорядженні Горна.

Так, часу у нього на це вистачить. Але все інше… Горн не знав ні номера машини, ні її марки. Тільки ім’я одного з тих, що їдуть у ній, — Кросбі. Криміналрат згадав, що Бремергафен — це американський енклав у англійській зоні, порт, куди прибувають американські кораблі. На шосе № 6, мабуть, завжди повно автомашин окупаційних військ. Якщо західнонімецька поліція захоче перекрити шосе і грунтовно перевірити всі машини, їй доведеться залучити до операції військову поліцію. Для цього треба мати дуже серйозні підстави. А таких підстав не було.

Доктор Горн розумів, який хисткий грунт має під собою його припущення, що тут ідеться про ту саму машину, яка вчора втекла від поліції на шосе № 2. Підслухана телефонна розмова могла бути абсолютно невинною розмовою з клієнтом, подібною до тих, що їх уже добрий десяток лежав у Горна у шухляді. Правда, підозріло те, що ця остання якась ніби зовсім не потрібна. Для чого він дзвонив, той Кросбі? Тільки щоб сказати, що витримала ресора, очевидно, поставлена в гаражі «Зюд-вест»? Це якось не по-американському. Криміналрат говорив собі далі: «Якщо це приватна розмова між добрими знайомими, — вона тривала б довше і тон був би більш дружній. Якщо ж дзвонять у справі — тоді потрібен серйозний привід, якась потреба. А тут ні те ні друге».

Явно відчувалось, що тут щось не чисто; але вчепитись не було за що. Такі історії завжди дратували доктора Горна. Щоб трохи розвіятись, він узяв трубку й подзвонив у податкове управління: спитати, чи почалась уже фінансова ревізія гаража «Зюд-вест», яку він просив провести, йому відповіли, що почалась.

— Я вже говорив вам, пане оберінспектор, — сказав Горн, — мене зараз не цікавлять якісь там дрібні порушення…

— Зате нас цікавлять! — перебив його той.

— …Я тільки хочу знати, чи взагалі підприємство рентабельне. В якому відношенні стоять прибутки фірми до числа працівників, чи нема тут суперечностей. У вас же є дані — тобто в середньому по цій галузі…

— Звичайно, є, пане криміналрат. При таких розмірах підприємства ревізія триватиме два-три дні. Ми перевіряємо грунтовно; тоді майже завжди щось випливе наверх. Саме ці гаражі й бензозаправні пункти купують багато безе.

— Що таке, пробачте?

— Купують багато без запису, б. з., як це ще називається. Тобто вони частину своїх закупок не заносять у книги, щоб приховати від оподаткування прибуток з них.

— Зрозумів. Але завтра, сподіваюсь, уже можна буде спитати про попередні результати? Ваш ревізор уже, мабуть, зможе сказати, наскільки підприємство рентабельне.

— Звичайно, пане криміналрат.

[33] Гра слів. Sherz по-німецьки — жарт, Witz — дотеп.