Рибалки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, — сказав Ікенна після тривалої паузи.

— Дуже добре, а тепер усі скажіть «джа-ґер-наути».

— Джа-ґер-наути, — повторили ми всі.

— Грізні. Г-р-і-з-н-і. Грі-зні.

— Не-здоланні.

— Рибалки, які ловлять хороше.

Батько засміявся глибоким горловим сміхом, поправив краватку й пильно нас оглянув. Розігнавши голос у крещендо й скинувши в повітря кулака так, що краватка злетіла вгору, він закричав:

— Ми — рибалки!

— Ми — рибалки! — підхопив наш хор на повний голос, і кожен з нас здивувався, як раптово — і майже без зусиль — ми прийшли у такий захват.

— Ми — продовження наших вудилищ, гаків і грузил.

Ми повторили, але він почув, що хтось сказав «подовження» замість «продовження», тож змусив нас промовити це слово окремо, перш ніж повести далі. А перед тим він покартав нас за те, що ми не знаємо цього слова, бо весь час говоримо мовою йоруба замість англійської — мови «західної освіти».

— Ми нездоланні, — продовжив він, і ми повторили за ним.

— Ми грізні.

— Ми джаґернаути.

— Ми ніколи не програємо.

— Оце добре, хлопці, — сказав він, коли наші голоси вгамувалися, як осад у збовтаній пляшці. — А тепер, може, нові рибалки мене обіймуть?

Почуваючись ошуканими магічним батьковим переходом від глибокої відрази до схвалення, ми один за одним повставали на ноги й засунули голови під поли його розстебнутого піджака. Ми обіймали тата по кілька секунд, під час яких він плескав і цілував наші голови, а тоді ритуал повторювався з наступним. Після того він узяв свого дипломата й витягнув новенькі 20-найрові купюри, перемотані папірцем з емблемою Центрального банку Нігерії. Він дав Ікенні й Боджі по чотири купюри кожному, а нам з Обембе — по дві. Ще по одній він виділив для Девіда, який заснув на дивані, і Нкем.

— Не забувайте того, що я вам сказав.

Ми всі закивали, і він уже був пішов, але раптом його ніби хтось гукнув, тож він розвернувся й підійшов до Ікенни. Поклавши руки на його плечі, він сказав:

— Іке, ти знаєш, чому я шмагав тебе найсильніше?

Ікенна, що й досі роздивлявся підлогу, наче то був екран у кінотеатрі, пробурмотів:

— Так.

— І чому? — спитав батько.

— Тому що я народився першим, я їхній лідер.

— Добре, пам’ятай про це. Відтепер, перш ніж робити що-небудь, озирайся на них. Вони роблять те саме, що й ти, і йдуть туди, куди йдеш ти. Це добре, що ви всі так тримаєтеся одне одного. Тому, Ікенно, не заведи братів на манівці.

— Так, татку, — відповів Ікенна.

— Добре їх направляй.

— Так, татку.

— Добре їх веди.

Ікенна трохи повагався, а тоді пробурмотів: