– Ага-аха-а-ах-ха-ги-ги-ги!
Тут уже всім якось некомфортно стало, лише господарі досі нічого не чують. Або вдають, що не чують?..
А тут сватач підводиться і, бороду погладжуючи, каже:
– Так вип’ємо ж за слово наше міцне! (Мовляв, що родини домовилися. Цей обряд у нас так і називається «пити слово».)
І тут уже взагалі – ця худоба як розійшлася, як заходилася реготати, схрипувати, іржати та порохкувати. І обидвоє Іллюшиних батьків перезирнулися та гайда з-за столу хутко вибиратися, нервово обтрушуючи долонями крихти з колін, мовляв, усе – ми вже підемо, коли тут із нас так вигадливо знущаються.
У Насті одразу ж істерика трапилася, їй би заплакати, а вона голову закинула й гайда реготати, спинитися не може і лиш повторює:
– Я ж казала, я ж казала!
А віслюк іще гучніше голосить. Іллюша кричить батькам:
– Сидіть тут, воно вас не випустить, покусає обов’язково!
А батьки йому:
– Не пара, не пара вона тобі, вся в батьків вона!
Такий лемент стоїть що в хаті, що надворі – радість усім, хто підслуховував. І тут уже Григорович хрясь кулаком по столі, крикнув і заходився пояснювати, благати, заступатися, мовляв, ось! Дивіться – це ж не ми! Це ж кум мій, Октавіан, мені свиню підсунув.
– Яку свиню?! – кричать Іллюшині батьки. – Свиня так не вміє!
– Ну не свиню, – Григорович ледь не плаче, руку на груди. З пляшкою горівочки. Як наливав, так і тримає. – Ну віслюка! Віслюка Василя Алібабайовича!
А Настя с віслюком заходяться, регочуть дуетом. Григорович до вікна:
– Ось! Дивіться! – і – р-р-раз! – відсунув жалюзі вбік. І одразу ж – тиша. А у вікні цей недоумок. В капелюсі та краватці. Зі скорботним, але покірним виразом на морді. І хризантему дожовує меланхолійно.
Відтоді, саме з того вечора і з’явилося на стовпі згадане оголошення. Потім, звичайно, Григорович дописував – адже люди в селі добре того віслюка знали. Ще й інших застерігали.
Ну знайшли ми для Василя Алібабайовича добрі руки. Навіть дуже багато добрих щирих рук. Тому що нині Василь Алібабайович живе і працює в Будинку ветеранів. Він, трапляється, і дітей катає, коли треба, і молоко з ферми возить, і білизну з пральні. І часто його напрокат беруть – що-небудь перевезти. Він сильним хлопакою виявився. Трудиться. І втомлюється. Тому горлає вже менше. І зовсім покинув кусатися. А якщо й кричить, то старенькі лиш посміюються.
Григорович іноді нишком бігає туди: зачепиться за пліт і підглядає, як він там, його Василь Алібабайович, поживає…
Григорович та «Однокласники»
Григорович так підсів на Інтернет і стільки часу проводив у соцмережах, що дружина Ліза почала сваритися:
– Краще б ти пішов порибалив або зібрав друзів, пива би випив, рибку розпатрали б солену, розповів би їм щось. Я би підслухала. Потім сварила б тебе. А тут казна-що, втупишся в монітор, цокаєш по клавіатурі, навіть не знаю, до чого присікуватися.
– А чого їх збирати, Лізок, а шо їм розказувати, вже все розказано. А пиво – шкідливе. – Григорович поплескав себе по животі, звідти лунко відгукнулося: бум-бум-бум!
– От диви, Лізок. Такий є сайт – геть усіх познаходив, із ким в дитинстві дружив. А сьодні от глянь, Лізок, запитують там: «Якби ти зустрів себе молодого, років так шоб було двадцять, шо б ти йому, тобто собі, сказав би?» От ти шо б сказала би?
– Я? Ну… – Ліза сплела руки під грудьми. – А! Я б сказала: Ліза, знаєш що? А не будь дурна і виходь за Сашка-лейтенанта. Він генералом стане. А на цього дурня – Ліза лагідно пошарпала чоловікову маківку – не ведися. Хоча він, звичайно, і працьовитий. І дітей любить. І чоловік хороший. І гарний. І ласкавий. І вірний. Га? Ти ж вірний, га?
Григорович схопився, обійняв Лізу за талію, покружляв по кімнаті під Лізине верещання та регіт:
– Я тобі позбиткуюся! Я тобі вийду за Сашка-лейтенанта. Генерал-то він генерал, але брехливий і злодійкуватий! Ти шо, Лізко! Так. Ну ладно. Йди. Мені тут лист прийшов якийсь. В лічку.
– Я тобі дам лічку. Як дам тобі в лічку. Мокрим рушником у лічку!
Лист надійшов від однокурсниці в червоному пальті. Ні, на фото в «Однокласниках» вона була не в червоному пальті, але так він її запам’ятав. Оченята маленькі. Носик кирпатенький. Пасма світленькі. І червоне пальто.
А як було.