– Чоловіки, скажу я вам, загалом народ метикуватий. Якщо їм усе доступно розтлумачити.
Ось, наприклад, наш сусід. Машину собі купив. Побиту, пошарпану, але з бортовим комп’ютером. Цей комп’ютер бортовий, якщо давати задній хід, горлає: «Обережно – задній хід! Обережно – задній хід!» І все. Більше нічого не вміє. Але кричить. Голосно. Особливо о шостій ранку, коли ми ще спимо.
Я дуже спрокійно: «Доброго ранку, Васильку любий, як дружина, як діти, Васю? Так-так, – кажу, – авжеж чули, чули! Ми вже знаємо, так, у тебе на машині бортовий комп’ютер, ми вже всі-всі в курсі. Дуже круто, це дуже круто, бортовий комп’ютер, Васю. Нас питають: а хто це у Васі з машини лементує як божевільний? Як ідіот лементує, Васю! А ми всім відповідаємо: так то ж у Васі бортовий комп’ютер! І всі: о-о-о! У Васі – бортовий комп’ютер?! О!!! Оце круто!.. Але чи не хочеш ти його вимкнути, Васю? Або хоча б не давати задній хід у дворі? Або давати, Васю, але після восьмої ранку, Васю, тому що я розіб’ю, Васю, і твій бортовий комп’ютер, Васю, і твою тарадайку, Васю, і твою довбешку, Васю, і вікна у твоїй квартирі, Васю, якщо ця твоя іржава пришелепкувата сволота, Васю, ще хоч раз гавкне о шостій ранку про задній хід, Васю!!!»
І знаєте, дівчата, так ми з ним добре побалакали, такий він кмітливий хлопець виявився… Кивав, кивав… Усе зрозумів. Тиша вранці у дворі.
– А ми до театру вчора ходили. На мюзикл. Про кілера та його жертву. Головний герой – танцюючий холодильник. Великий. Двокамерний. «Норд». Кок такий, начесаний на чоло. Рота не туди роззявляє – повз фонограму. Йому навіть не аплодували в кінці. А їй зате всі чоловіки кричали: «Браво!» Всі. Вона, знаєте, взяла й оголилась. Ось так: оголилась – і все. Навіть не за сценарієм. І всі чоловіки: «Браво! Браво!» А співала й танцювала приблизно так само, як і холодильник. Але в неї така гарна форма грудей, що всі кричали: «Браво!».
– Еге ж? Груди гарні?
– Угу.
– Де ж герої, дуелянти, лицарі, де шукачі істини, мудреці, блазні, філософи… де королеви, джульєтти, шляхтянки, підступні леді?!
– Залишилися кілери та оголені махи…
– Та-а-а…
2
Гадаєте, якщо жінки – то лише про чоловіків?
От якщо сидить у кондитерській компанія дівчаток… так орієнтовно від двадцяти до дев’яноста двох років… І пожвавлено – кистями рук і плечима водять, і очі закочують аж за гривку… Це вони про що? Про чоловіків? Ха!
А про що?
Про політику? Про погоду? Про хвороби? Про футбол?
Аякже! Жартуєте? Це про важливе! Це про капелюшки.
Є в нас капелюшниця – полька Марися. Поетка… Таких капелюшків немає в жодному іншому місті світу: моделька «Маленька мама» або «Кокетка», або «Прогулянка», або «Панночка», або «Весняний вітер», або «Шоколадка», або «Дощик у Кракові», або «Княгиня Ольга». Господи мій, як це важливо! Як же це важливо!
І про рукавички, й про туфельки-черевички, і про парасольки. Аби парасольки та черевички – в тон капелюшкам. Ну і про головну мрію… Гомоніли б і гомоніли про це… Зараз усі завмираємо, дівчатка, – і ще раз… Отже…
– Щоб маленький ошатний бісерний дощик у чужому красивому маленькому місті…
– Щоби парасолька з рудими осінніми листочками…
– Капелюшок «Дощик у Кракові» в тон…
– І черевички зручні з хорошої шкіри…
– І рукавички строо-о-го по руці… Це важливо.
– Так-так… І щоб вечір… Щоб вимита бруківка…
– Щоб ковані чавунні ліхтарі…
– Щоб теплий дім…
– Запах ванілі…
– Кориці…
– Кави…
– Так-так…