— Ураз сам здався, ми його не ловили, — сказав я.
— Сам?! Басмач сам здався?! — не повірив Натан. — Не глузуйте з мене, товаришу начальник.
— Це правда, — потвердив Джура. — Якщо не віриш, спитай в Ураза сам.
Натанове обличчя в одну мить відмінилося, почервоніло, ожило.
— Велика ви людина, товаришу начальник, — мовив він. — Але Ураз теж людина! Дозвольте, товаришу начальник, я йому їсти принесу. Ураз-ака — хворий на шлунок. Йому добрий плов потрібен.
Джура осміхнувся.
— Гаразд, неси.
Натан, зігнувшись у три погибелі, позадкував до дверей.
— А ти його хотів заарештувати! — ущипливо нагадав мені Джура. — Таких, як він, знаєш, скільки є?! Дуже багато. І всіх треба помалу на наш бік перетягти.
До кімнати увійшов Макаров.
— Товаришу Саїдов, отой до вас проситься…
— Хто?
— Ну, отой, басмач, — пояснив Макаров, скривившись. — Я йому кажу — не можна, спить, мовляв, товариш Саїдов, натомився, тебе ловивши. А він кричить, лається, каже, щось важливе хоче повідомити. Хто йому повірить, басмачеві, його важливому повідомленню?!
— Ходімо!
Незабаром Джура повернувся дуже заклопотаний.
— Вставай, ука, біжи знайди Зубова. Серйозне діло є.
Я похапцем озув чоботи і вискочив з кімнати. Начальника знайшов біля комори. Той саме виправляв у Тангат-опди останню гарбу хліба.
— Басмачі збираються напасти на продзагін, що йде в Чадак, — доповів Джура Зубову, щойно ми ступили на поріг.
— Звідки відомості?
— Ураз сказав.
— А докладніше?
— У п'ятницю загін вирушить з Коканда. Засідку за наказом Худайберди влаштують під самим Чадаком.
— Макаров! — гукнув Зубов. Вартовий увійшов.
— Приведи отого… А він не бреше, Джуро?
— Я йому вірю.
— Надто багатьом ти віриш. Щоб не довелося нам розплачуватися за твоє довір'я…
— Він таке пропонує, що не можна не зважити, — мовив Джура, пропустивши повз вуха зауваження Зубова.
— Що саме?
— Він каже: відпустіть мене, і я вам приведу всіх, хто піде у засідку. Старшим там буде уйгур Абдулла. Рішучий чоловік і з Худайберди не мирить.
Макаров завів до кімнати Ураза.