Шпигунка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як це смішно — страждати через кохання, — відповів метелик.

Але соловей надумав допомогти юнакові. Посеред величезного саду ріс кущ, укритий білими трояндами.

— Дай мені червону троянду, будь ласка.

Але трояндовий кущ відповів, що це неможливо й солов’ю треба пошукати інший, чиї троянди колись були червоними, але стали білими.

Соловей дослухався до поради. Він полетів далеко й знайшов старий кущ троянд.

— Мені потрібна червона квітка, — сказав йому.

— Я вже занадто старий, — сказав кущ. — Зима заморозила мої листки, а сонце знебарвило мої пелюстки.

— Лише одну, — благав соловей. — Має ж бути якийсь спосіб!

— Так, є. — Але настільки жахливий, що кущ не хотів говорити.

— Я не боюся. Скажи мені, що потрібно зробити, щоб отримати червону троянду. Лише одну-єдину червону троянду.

— Повертайся сюди вночі, і заспівай мені найгарнішу мелодію, яку знають солов’ї, і водночас притуляйся грудьми до моїх шипів. Кров потрапить до мого соку й забарвить мою троянду.

І соловей зробив це тієї ночі, переконаний, що варто було пожертвувати життям в ім’я Кохання. Щойно на небі з’явився місяць, він притиснув свої груди до шипів і заспівав. Спочатку про хлопця й дівчину, які закохалися. Потім — про те, що кохання варте жертв. І поки місяць піднімався на небі дедалі вище, соловей співав, а найгарніша троянда на кущі поволі забарвлювалася його кров’ю.

— Швидше, — мовив кущ якоїсь миті. — Скоро зійде сонце.

Соловей притиснувся грудьми ще сильніше, і в цю мить шип увійшов до його серця. Але він не припиняв співати, поки не завершив того, що хотів.

Виснажений, відчуваючи близьку смерть, він узяв найгарнішу з усіх червоних троянд і відніс її студентові. Птах сів на підвіконні, поклав квітку й помер.

Студент почув шум, відчинив вікно й побачив найбільшу мрію свого життя. Сходило сонце. Він узяв троянду й кинувся до коханої дівчини.

— Ось те, що ти просила, — сказав він, спітнілий і водночас задоволений.

— Це не зовсім те, що я хотіла, — відповіла дівчина. — Вона занадто велика й затулятиме мою сукню. Крім того, я вже прийняла інше запрошення на сьогоднішній бал.

У відчаї хлопець вийшов, викинув троянду в канаву, де одразу ж проїхав екіпаж і розчавив квітку. А студент повернувся до своїх книжок, які ніколи не просили від нього того, чого він не міг досягти.

Таким самим було й моє життя: я була соловейком, який віддав усе й загинув.

З повагою

Мата Харі

(раніше відома під іменем, яке вибрали батьки, — Марґарета Зелле, потім змушена взяти ім’я чоловіка — мадам Мак-Леод і, нарешті, переконана німцями підписуватися як Н21 в обмін на нещасні двадцять тисяч франків)

Частина 3

Париж, 14 жовтня 1917 року

Шановна Мата Харі,

хоч вам іще невідомо, але Президент Республіки відхилив ваше прохання про помилування. Тож завтра на світанку я прийду до вас, і це буде наша остання зустріч.

Я маю ще одинадцять довгих годин до цієї зустрічі й знаю, що цієї ночі не засну ні на секунду. Тож я пишу цього листа, якого ніколи не прочитає адресат, але який стане кінцевим пунктом слідства. Звісно, з юридичної точки зору він абсолютно некорисний, однак я сподіваюся хоча б відновити вашу репутацію ще за вашого життя.

Я не збираюся виправдовувати мою некомпетентність у захисті, бо насправді був не найгіршим адвокатом, хоч багато разів у своїх листах ви мене в цьому звинувачували. Я тільки хочу оживити в пам’яті «голгофу» останніх місяців і аж ніяк не прагну відпущення гріхів, яких насправді не скоював. Цю «голгофу» пройшов не сам: я намагався всіма можливими способами врятувати жінку, яку одного дня покохав усім серцем, але так і не наважився сказати про це.