— Агов, де ти там? Гості прийшли! — і жбурнула його в печеру, де він швидко зник у пітьмі. Потім ще один камінь, далі наступний. Камінь за каменем падали, лунко гуркочучи, аж поки один камінь не видав ніякого звуку.
Попеля обернулась і побігла якомога швидше, проворно стрибаючи на велике каміння.
Грім струснув долину, оглушивши всіх, сама земля задвигтіла од того звуку, немов затрусилася з переляку. Дракон дав сердиту засторогу й виходив з печери.
Спершу, високо над землею, з’явилася зміїна голова, в очах світився лихий розум, потім зі звуком розтрощеного скла на землю опустилася нога з твердими й гострими, як діаманти, пазурами. Далі з печерної темряви показалося гнучке лускате тіло страховиська. Ще одне нестерпне ревіння приголомшило їх усіх, задзвеніло у вухах. Потім Інріат випростав свої пишні крила, що мали страхітливу силу й вібрували пурпуровою барвою, яка свідчила про палючий жар того створіння. Воно було величезне, і Еріка на мить приголомшила думка про неможливість убити таку могутню лють.
BE вистрелив, і його стріла уп’ялася в тіло дракона, мов трісочка. Страховисько одразу мотнуло головою, щоб глянути на маленького ельфа, який наважився напасти на нього. Ступило, здригаючись, один крок до BE, як раптом друга стріла влучила в нього з другого боку. Знову страхітливо швидкий поворот і повільне, обережне переставляння величезної пазуристої ноги. А потім знову влучна стріла BE.
Отже, схема обстрілу почала діяти. Вже чотирнадцять пострілів, і в голові Еріка причаїлася думка, що от-от станеться промах, і таки справді, Б’єрн, стріляючи, надто низько нахилив лук і стріла відбилася од землі. Сігрид одразу вистрелила, і хоча її стріла відскочила од грубих лусок дракона, удар був достатній, щоб відвернути його увагу од BE.
Коли стався наступний промах, Ерік уже збився з ліку. В Б’єрна знову вирвалася стріла, і Сігрид знову прикрила його. Протягом наступної години вони підтримували гіпнотично незмінний ритм битви.
Стріла, гарчання, крок, стріла, гарчання, крок. Постріл за пострілом бійці постійно змушували дракона крутитись у вузькому колі, вперед і назад, дуже рідко промахуючись, але завжди відновлюючи ритм пострілом підтримки. Важко було не влучити в таке велике створіння. Перед Еріком битва, мабуть, ставила найбільші вимоги, бо він не стріляв, а стояв наготові, чекаючи подвійного промаху, ніколи не маючи миті відпочинку між пострілами, коли відповідальність переходила з одного боку долини на другий.
Минула друга година, і схема анітрохи не змінилася, хіба що небо вже спохмурніло, а тіні од стін долини наближались до місця битви. Третя година була не менш гіпнотична. Бійці забули геть про все, крім потреби дотримуватися схеми. Постріл за пострілом. Крок і знову крок. Три години зосередження. Але, здавалося, нічого не змінилося. Дракон виглядав не менш сповненим убивчого потенціалу, ніж завжди, вибух його люті насилу стримувала слабенька цівка пострілів з лука. Єдиною зміною у вигляді Інріата, відколи почалася битва, було тільки те, що верхню частину його тулуба тепер укривали, наче ріденькі латочки пуху, пучки стріл.
Ще одна година напруження, проте й далі годі було схибити, бо Інріат, ледь уникнувши невблаганної послідовності стріл, знищить їх за кілька секунд. Тож гравці були змушені й далі утримувати його у вузьких рамках простору, не даючи йому ступити той життєво важливий крок до риски, звідки він може дихнути на кого-небудь вогненним спалахом. Такий характер бою трохи нагадував дзиґу, яку кілька років тому мав Ерік. Треба кілька разів щосили натиснути на стрижень, щоб дзиґа закрутилася неймовірно швидко, а потім відпустити. Коли зробити все як слід, дзиґа видаватиметься нерухомою, хіба що трохи похитуватиметься, а насправді крутитиметься так швидко, що, натрапивши на невеличку нерівність ґрунту, злетить угору на кількадесят сантиметрів. Так само й Інріат невпинно рухався вперед і назад у вузькому колі, постійно на грані виверження вулканічної енергії, всякчас пристосовуючись до нової мішені, начебто безневинний, але на грані знищення їх усіх одним духом.
— Еріку! — крикнув BE. — Треба, щоб ти приніс мені стріли од Інгеборг!
— Атож. А мені стріли од Сігрид! — крикнув Б’єрн із сутіні, що, повільно насуваючись од скель, приховала його.
Аякже! Їм треба було краще розподілити стріли. Головні лучники стріляли майже в двадцять разів частіше, ніж резервні. Його власний припас був набагато більшим, ніж потрібно, йому ще ні разу не довелося вистрелити.
— Гаразд, пильнуйте, я зараз!
Раптом до страху перед невдачею додалося ще одне почуття, яке треба було відкинути: сором. Якщо вони загинуть, він ніколи не пробачить собі, що скоїв таку дурну помилку.
Невідступно стежачи за драконом, Ерік обережно пройшов до Інгеборг. А тепер настала справді небезпечна мить, йому треба покласти лук і взяти стріли. Глянувши на відьму, Ерік мимоволі замилувавсь, як вона стоїть із луком наготові, підкотивши оксамитові рукави. Вона навіть не озирнулася, щоб глянути на нього, всім єством зосередившись на стримуванні лютої могутності дракона. Попеля швидко підбігла до BE й поклала стріли поруч із ним. Побігла вдруге, і тепер у BE була велика купа, а Інгеборг лишилася десь із двома десятками стріл.
Інші гравці тим часом стріляли й далі, й Попеля зітхнула з великою полегкістю, знов узявши лук. Потім подалася в інший бік, де стояла не менш уважна Сігрид. Ще одна страхітлива мить, коли треба покласти лук. У цій ситуації од катастрофи їх відокремлювали всього два промахи поспіль. Ерік, усякчас пильнуючи, квапливо перерозподілив стріли. Постріл, поворот, крок, постріл. І криза минула. 3 луком у руці він повернувся на свою позицію.
— У разі потреби є ще мій пучок! — закричав він усім.
Битва тривала вже п’яту годину, і аж тоді Ерік помітив, що відбулася зміна.
— Подивіться на його голову!
Інріат поглядав на них ще лихішим оком, бо тепер його очі світилися червоним вогнем серед дедалі густішої пітьми, але його голова вже була ближче до землі, ніж коли вони побачили його вперше.
Ніхто не відповів, усі стріляли по черзі й пильно стежили, щоб дракон не зійшов з місця.
Повільно, майже непомітно дракон опускав голову. Ерік нарахував двадцять пострілів, потім спробував визначити зміну, вона була невеличка, але таки сталася. Він швидко зробив обрахунки, трохи применшивши темпи їхнього прогресу. Наступну сотню стріл випустили десь за десять хвилин, отже, за годину шістсот. Але це буде тільки чверть відстані до землі, отже, знадобиться чотири години і дві тисячі чотириста стріл, якщо тільки в них набереться стільки! В його власному стосі не було й тисячі.
— Я зараз роздам свої стріли! — крикнув Ерік. Ставши навколішки і вже не бачачи друзів, він спостерігав, як стріли вилітають із пітьми і встряють у драконове тіло, й водночас зв’язав половину своїх стріл у пучок і поклав собі на спину.
Коли Ерік устиг наполовину розкласти стріли коло BE, стався подвійний промах. Це видавалося дивним, бо острах, що вони неодмінно не влучать, коли його руки будуть зайняті, який супроводив Еріка під час першого перерозподілу, вже минув. Ті промахи були цілком несподівані. Дракон раптом ступив другий крок до Б’єрна. Вперше майже за п’ять годин він порушив схему й набирав темпу. Зберігаючи ситуацію незмінною увесь цей час, тепер вони за мить могли загинути.
# ГЛУМ
Оскільки лук Попелі лежав на землі, то була єдина дія, до якої можна було вдатися і яка могла врятувати їх.
— Гей, Червоновухий! У чому річ? Вогню вже немає?
Інріат обернувся, мов ужалений надто вже дошкульною стрілою. Б’єрн почекав, поки він піде до Еріка й повернеться на свою позицію, а потім вистрелив. Дракон обернувся мордою до нього. Але тепер уже BE напнув тятиву. Небезпечна мить лишилася позаду. Схема відновилася.
— Вогонь і руїна, я гадав, ми програли, — пробурмотів BE, коли Ерік поклав йому коло ніг пучки стріл і розв’язав їх.