Сенцов замахав рукою, немов вимагаючи цілковитої тиші.
Глухо загуло десь зовсім поряд, за стіною. Затремтіла підлога. По ній ледь помітно заструмували цівочки пилу. Вони текли й текли у двох напрямках — до кутків залу. Сенцов зрозумів, що запрацювали компресори, висмикуючи повітря з ангара.
— Так, вони мають рацію… — пробурмотів він.
Зненацька обидва космонавти здригнулися. В ангарі пролунав могутній рев. Стихнувши, він повторився ще й ще… Спалахнуло під стелею велике червоне око, його уривчасте світло здавалося гнівним. Виття сирени все посилювалось.
— Ясно! — прокричав Коробов. — Нам доведеться вийти… Очевидно, за вимогами безпеки присутність будь-кого в ангарі під час запуску не дозволяється…
Вони швидко пішли до дверей, відчинили, вискочили в коридор. Поки опускались двері, Сенцов окинув останнім поглядом корабель — він усе так само висів над естакадою… Двері опустились, і одразу ж задрижали стіни, стеля — і все стихло, тільки глухе гудіння компресорів чулося за стіною. Коробов спробував відчинити двері, вони не піддавались. До них підійшла решта. Мовчки зупинились, стали чекати.
Двері відчинились хвилин через п’ять. В ангарі все було, як і раніше. Тільки естакада спорожніла.
— Так… — сказав по хвилинній паузі Сенцов. — Ну що ж, прощай… — І було незрозуміло, чи його слова стосувалися зниклого назавжди корабля, чи надії змонтувати передавач, чи всього разом…
— Далеко вона не полетить, — мовив Азаров. — Двигуни ж не вмикаються…
— Стане супутником Марса, — кивнув Раїн. — Колись ми її виловимо…
— Ну, ходімо, — гукнув Сенцов, і всі повернулись у ракету. Скинули скафандри, зібралися в кают-компанії.
— Що будемо робити? — спитав Сенцов.
Усі мовчали. З ракети сьогодні чи завтра доведеться піти. Надії змонтувати передавач більше не було. Можливо, звісно, з часом щось і придумають, але тепер сушити голову було марною справою.
— Ну що ж, — сказав Сенцов, — принаймні ми зробили відкриття першорядного значення. І те, що це зореліт. І що Фобос. Я гадаю, що — як би там не було — нам треба записати все, що ми бачили. Рано чи пізно наші записи знайдуть… Можливо, саме нагорі ми придумаємо спосіб зв’язатися з Землею, хоч би скориставшись якимсь потужним джерелом світла. Не може ж бути, щоб на зорельоті не було такого пристрою. Світлові сигнали, можливо, помітять з Землі. Поки що ясно одне: тут, у ракеті, залишатись не можна.
Решта понуро слухала його, ніхто не промовив ні слова. По паузі Раїн перебільшено бадьоро сказав:
— Писати — так писати… Що ж ми запишемо?
— Напишемо, як нам усе це уявляється, — сказав Сенцов. — От як ти собі уявляєш те, що сталося?
— Як я собі уявляю? — задумливо перепитав Раїн.
Багато років тому від сузір’я Дракона в напрямку сонячної системи йшов зореліт.
На борту його, крім екіпажу, були тисячі колоністів — вони летіли заселяти нові планети, висувати все далі у Всесвіт форпости Розуму.
Ритмічно працювали двигуни. Зореліт ішов із швидкістю, близькою До світлової, але на борту його розмірено текло життя, провадились спостереження, досліди. Надходила вирішальна мить — уже недалеко була жовта зірка, навколо якої, як з’ясували астрономи, оберталося кілька планет.
В обчислення астрономів вкралася неточність. Уже в фазі гальмування зореліт зблизився з найбільшою планетою сонячної системи — Юпітером. Притягання цього гіганта почало викривлювати шлях корабля. Довелось посилити гальмування, щоб викривлення не стало катастрофічним для всіх живих, хто був на його борту.
Їм пощастило відвернути загибель. Але двигуни не витримали, режим їхньої роботи порушився. Проминувши орбіту Юпітера, зореліт змушений був остаточно загальмуватись біля наступної в напрямку Сонця планети і лягти на колову орбіту.
Було зроблено спроби відремонтувати двигун. Вони не принесли успіху. Космонавти викликали допомогу з рідної планети.
Допомога могла прибути через роки… А поки що, користуючись ракетами, що були на борту зорельота, екіпаж почав досліджувати три планети, на яких згодом можна було б оселитися. За ці роки мандрівники побували на Марсі, на Землі, на Венері.
Допомога надійшла. Але й тоді їм, очевидно, не вдалося відновити зіпсовані двигуни. Зореліт, який зазнав аварії, довелося залишити тут, біля Марса.
Хоч жодна з трьох обстежених планет не була, на думку мандрівників, придатною для колонізації, та все ж і далі вивчати й детально обстежувати їх було варто. Використовуючи залишену станцію, прибулі в будь-яку хвилину могли знову відвідати сонячну систему. Поки що ж вони взялись розшукувати придатні для колонізації планети в інших найближчих зоряних системах…
— Ну, звісно, фантазування чимало, — сказав Сенцов. — Але загалом так воно, можливо, й було…
— Цікаво, чому ця ракета не відлетіла разом з усіма? — спитав Коробов.
— Навряд, щоб така подорож, як у них, могла обійтися без жертв, — відповів Раїн. — Очевидно, для цієї ракети просто не вистачило екіпажу.