Народжений блискавкою: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не треба пихи, Рут. Тобі це не личить.

— Яка пиха? — спаленіла вона.

— А все ж… Покажи їм фокус. Едмундо не образиться. Він усе чує.

Рут наважилась. Її зап’ястя прикрашав браслет, що дістався івід мами, його передала Делія разом з рацією. Ці дві речі, — мамин браслет і рація, — були для неї дорожчі від самого життя. Але ще дорожчою була довіра людей, які боролися за волю. Якщо їй не повірять, усе загине. Бо проти них виступає таємнича сила в особі невідомого їм Професора. Чого варті їхні карабіни проти цієї сили?..

Вона івідважно підняла голову і сказала:

— Едмундо нікуди не тікав. Він тут, серед нас. Його вкрасти не можна. Вкрали білковий автомат, виготовлений Професором. — Рут підвела очі до чорного, закіптюженого склепіння. — Едмундо, зніми з мене браслет. Він дуже муляє.

Тієї ж миті щад її головою з’явилася полум’яна куля. Повстанці заніміли від страху, побожно хрестилися. А куля скотилася по руці до зап’ястя дівчини. І всі побачили, як браслет упав їй під ноги бризками розтопленого металу. Навіть Хосе перелякався — підбіг до Рут, щоб якось порятувати її від опіку. Але опіку не було. Не було й браслета. Тільки висіла під чорним склепінням, кидала на людей сині одсвіти сліпуча куля, що ждала нового наказу Рут.

Коли повстанці трохи отямились, загомоніли скептики:

— Браслет спалила. Подумаєш, яка втрата! В цирку себе живцем спалюють.

— То ж не насправді.

— А це насправді?..

Рут було гірко до сліз. Так вона й передбачала— сприймуть як цирковий номер. Докірливо глянула на Хосе. Він сперечався, щось пояснював, але марно. Браслет — це не Чорна фортеця.

До крові закусивши нижню губку, Рут наказала:

— Едмундо, проведи мене до ліжка. Я стомилася. Обходити не хочу. Веди прямо.

— Рут! — скрикнув Хосе, який зрозумів її відчайдушний намір.

— Веди прямо! — вперто повторила Рут. — Крізь оце каміння.

Зрештою, всі вони-бійці. Чи личить їм боятися вогню, вибухів і руйнацій? Це ж таки не дитячий садок, а штаб повстанців.

Підземелля потряс велетенський вибух. Всі попадали. Світло погасло. Тріщали і сипалися довкола синюваті іскри. І в їхньому ореолі стояла золотоволоса Рут. Вона була прекрасна і спокійна, мов олімпійська богиня.

А коли грозові розряди вщухли, знов спалахнуло світло. Рут бачила перекошені від жаху обличчя, благальні погляди, ніби ці люди щойно побували в пеклі. Там, де хвилину тому чорніла горбата стіна — товстий непорушний моноліт, тепер зяяв великий отвір, через який можна було вільно пройти. На підлозі поволі холонуло перетворене на вогнисту лаву каміння. Було жарко, мов у кратері вулкана.

Іще кілька хвилин німого мовчання. І ось одна за одною підіймаються скуйовджені голови, очі сяють радісно, збуджено. Хтось кидає:

— Це ж вона зруйнувала Чорну фортецю!..

Одноокий коротко питає:

— Справді ти?

— Я, — відказує Рут. — Він подарував мені всі блискавиці неба.

— Хто?..

— Едмундо. Мій Едмундо.

Ніхто не сподівався, що Рут зараз отак розплачеться. А вона плакала зовсім по-дитячому. Гострі, ще не оформлені плечі тремтіли, мов у лихоманці. І такою вона була земною, такою звичайною, що її царювання над блискавицями вже нікого не лякало.

Всі розуміли: Рут плаче тому, що її друг ніколи більше че з’явиться в образі людини.

А Хосе подумав: це, мабуть, краще, бо таким ненависним було зараз його обличчя!

Та ось Рут опанувала себе, витерла сльози й мовчки пішла у новий вихіід, щойно створений для неї.