— Справді?
— Так. Я трохи розгубився, — мовив Баррент, винувато усміхаючись. — Не можу знайти жодного дешевого готелю.
Якби ви направили мене…
— Громадянине, з вами все гаразд? — спитав чоловік, і лице його затверділо.
— Я ж сказав, що я іноземець і шукаю…
— Послухайте, — урвав його чоловік. — Ви не гірше за мене знаєте, що іноземців уже давно немає.
— Правда?
— Звісно. Я був у Римі. Там усе точнісінько так, як тут у Вілмінгтоні. Такі самі будинки й магазини. Ніхто не може тепер називати себе іноземцем.
Баррент не знаходив відповідь і лише нервово усміхався.
— Опріч того, — провадив далі чоловік, — на Землі давно немає дешевих готелів. Навіщо вони? Хто в них житиме?
— І справді, хто? — мовив нарешті Баррент. — Мабуть, я сьогодні просто перепив.
— Ніхто вже не п’є, — заперечив чоловік. — Не розумію, це що — якась гра?
— І що ж то за гра, на вашу думку? — спитав Баррент, вдаючись до методики, рекомендованої другою групою.
Чоловік уп’яв у нього погляд і насупився.
— Здається, я починаю розуміти. Певне, ви — Опитувач.
Баррент пробурмотів щось нерозбірливе.
— Так, я не помилився. Ви — один з тих, хто ходить і розпитує людей про все на світі. Я б одразу здогадався, якби на вас був костюм Опитувача. — Чоловік знову спохмурнів. — Чому ви не одягнені, як Опитувач?
— Я щойно скінчив навчання і ще не встиг придбати костюм.
— Ну, вам слід носити відповідний одяг, — повчально мовив чоловік. — А то як же громадяни визначать ваш статус?
— Це лише проба сил, — відповів Баррент. — Дякую за допомогу, сер. Мабуть, незабаром я матиму змогу ще раз опитати вас.
— До ваших послуг, — чоловік увічливо кивнув головою і подався геть.
Баррент подумав і вирішив, що професія Опитувача влаштовує його якнайкраще. Вона дає право зустрічатися з людьми, розпиту вати їх, дізнаватися про життя на Землі. Звісно, треба бути дуже обачним, щоб не розкрити своє невігластво. Але, обережно працюючи, за кілька днів можна буде скласти загальне уявлення про земну цивілізацію.
Насамперед слід купити одяг Опитувача. Мабуть, цьому надається велике значення. Біда лише в тому, що в нього не було грошей заплатити за костюм. Група не змогла навіть пригадати, як ті виглядали, — годі було й думати про фальшування.
Але на Омезі подбали про те, щоб він зміг подолати й цю перешкоду. Баррент зайшов до найближчого магазину одягу. Власник магазину — невисокий чоловічок з порцеляново- блакитними очима й послужливою усмішкою — привітав Баррента і запропонував свої послуги.
— Мені потрібен костюм Опитувача, — мовив Баррент. — Я щойно закінчив навчання.
— Звичайно, сер. Ви не прогадали, завітавши до мене. У більшості маленьких крамничок вибір обмежений… е… поширеними професіями. Але тут, у Жюля Вандерсона, ми пропонуємо костюми для п’ятисот двадцяти основних професій, перелічених в Альманасі Цивільного Статусу. Я — Жюль Вандерсон.
— Дуже приємно. У вас є готовий костюм мого розміру?
— Безперечно, є. Вам потрібен Звичайний чи Особливий?
— Мене цілком влаштує Звичайний.
— Більшість нових Опитувачів надають перевагу Особливому, — зауважив Вандерсон. — Люди ставитимуться до вас з більшою повагою, якщо на костюмі буде кілька деталей, що нагадуватимуть ручну роботу.