— Можливо, — погодився Баррент.
— Слід сподіватися на краще. Так ви з нами?
— Звичайно. Ліпше вже померти на Землі, ніж на Омезі.
— Тюремний корабель сідає через шість днів. Упродовж цього часу ми дамо вам усі відомості про Землю, які є в нас. Частково вони грунтуються на поновленні пам’яті, частково скреновані мутантами, частково отримані за допомогою логічної добудови. Більше в нас нічого немає, але я думаю, що вони загалом вірно відбивають сучасні земні умови.
— Коли ми почнемо?
— Негайно.
Баррента коротко познайомили з рельєфом Землі, кліматом і головними населеними центрами. Потім його відіслали до полковника Брея, колишнього співробітника Космічного Бюро. Брей говорив з ним про можливий військовий потенціал Землі, наскільки про нього можна було судити з кількості сторожових кораблів над Омегою і очевидного рівня наукового розвитку. Він зробив припущення щодо розміру земних збройних сил, їхнього поділу на морські, наземні й космічні групи, а також щодо рівня ефективності цих сил. Його помічник, каштан Карелл, прочитав лекцію про спеціальні види зброї і її доступність для населення Землі. Інший помічник, лейтенант Дауд, розповів про прилади стеження, їхнє можливе розташування і те, як уникнути їх.
Потім Баррента знову напучував Ейлан. Від нього Баррент довідався, що на Землі диктатура, і дізнався про методи боротьби з диктаторським режимом, його сильні й слабкі сторони, роль таємної поліції, терору і мережі донощиків.
Після Ейлана з Баррентом говорив маленький чоловічок з очима-намистинками. Він розповідав про Земну систему руйнування пам’яті. Виходячи з того, що руйнування пам’яті повсякчас використовувалося для знешкодження опозиції, він зробив припущення про природу і силу руху опору на Землі і порадив, як Баррентові можна зв’язатися з ним.
І врешті його познайомили з усіма подробицями плану другої групи, за яким він мав пробратися на корабель.
Коли настав День Посадки, Баррента оповило виразне відчуття полегкості. Його вже нудило від безперервної накачки відомостями. Будь-яка дія здавалася привабливішою.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Баррент спостерігав, як велетенський тюремний корабель виконав маневр і безгучно опустився на землю. Він тьмяно виблискував проти призахідного сонця: відчутний доказ всевладності й каральної сили Землі. Люк відкрився, і на поверхню планети опустили трап. В’язні, оточені вартовими, виходили назовні й шикувалися на майдані.
Як звичайно, майже все населення Тетрагіда зібралося подивитись церемонію висадки і привітати новаків. Баррент протискався крізь натовп і врешті зупинився за лавами в’язнів і охорони. Він помацав кишеню, пересвідчуючись, що не загубив свій променевик. Зброю виготовили з пластмаси навмисне для нього — про випадок, якщо застосують детектори металу Решта його кишень була напхана різноманітним спорядженням. Баррент сподівався, що обійдеться без нього.
Через гучномовець, як і тоді, коли прибув Баррент, почали зачитувати номери в’язнів. Він слухав, трохи зігнувши нога в колінах, і чекав початку операції, що мала відвернути увагу охорони.
Голос з гучномовця вже зачитував останні імена зі списку в’язнів. Залишалося не більше десяти. Баррент посунувся наперед. Голос бубонів далі. Залишилося чотири, три в’язні…
Коли вигукнули останній номер, почалася операція відвертання уваги: бліде небо затьмарили хмари чорного диму — це друга група запалила порожні бараки на площі А-2. Баррент чекав.
І тут потужний вибух розніс на друзки два ряди порожніх будинків. Налетіла ударна хвиля. Не встигли ще попадати уламки, а Баррент уже біг до корабля.
Другий і третій вибухи пролунали, коли він уже був у тіні корабля. Баррент швидко скинув з себе омезький одяг і опинився у точнісінькій копії форми охорони. Тепер він побіг до трапа.
Гучномовець голосно закликав до порядку. Охорона й досі не розуміла, що коїться.
Четвертий вибух кинув Баррента на землю. Він миттю підхопився й метнувся до входу. Ось він уже всередині корабля. Ззовні долинали команди начальника охорони. Варта шикувалася в ряди і, тримаючи зброю напоготові, у повному порядку відступала до корабля.
Баррент не мав часу слухати далі. Він стояв у довгому вузькому коридорі. Звернувши праворуч, він побіг до носової частини корабля. Далеко позаду чулися важкі кроки охоронців.
«Хоча б відомості про будову корабля були правильні. — подумав він, — а то експедиція скінчиться, ще не почавшись».
Він пробіг повз ряд порожніх камер, у кінці якого були двері з написом: «Кімната охорони». Зелена лампочка, яка горіла над ними, сигналізувала про те, що повітряну систему ввімкнено. Баррент штовхнув сусідні двері — вони виявилися незамкнені. Баррент увійшов і зачинив за собою двері, опинившись у приміщенні складу запасних частин для двигуна.
Він почув, як коридором, голосно розмовляючи,. пройшли до своєї кімнати охоронці.
— Як ти гадаєш, що то були за вибухи?
— Хто знає? Ці в’язні всі божевільні.
— Вони б і планету висадили, якби змогли.
— Цим би вони позбавили нас клопоту.
— Добре, що шкоди від вибуху не було ніякої. Пам’ятаєш, п’ятнадцять років тому теж стався вибух?