— Вона бачила, як він загине? — спитав Баррент.
— Так, від удару ножем. Неборака просидів усі ці чотири дні вдома.
— Його вбили?
— Звичайно. Дружина. Вкрай рішуча жінка, мушу сказати.
Баррент сподівався, що Міла не побачить його майбутнє. Життя досить важке й без передбачень мутантів.
Міла підвела на нього погляд, зажурено хитаючи головою.
— Я можу вам сказати дуже мало. Мені не вдалося побачити момент злочину. Але я бачила цвинтар, а на ньому — могилу ваших батьків. Надгробок уже досить старий, — мабуть, йому років із двадцять. Цвинтар розташований на околиці містечка Янгестаун, на Землі,
Баррент на хвилину замисливсь, але назва нічого не підказала йому.
— А ще, — провадила Міла, — я бачила людину, яка може розповісти про вбивство. Якщо захоче.
— Ця людина бачила вбивство?
— Так.
— Це вона донесла на мене?
— Не знаю, — відповіла Міла. — Я бачила труп людини, яку звали Теркалером, а поряд із ним стояв чоловік. Такий собі Ілліарді.
— Він тут, на Омезі?
— Так. Його можна знайти в Ейфоріаторіумі на Малій Сокирній вулиці. Знаєте, де це?
— Знайду, — мовив Баррент. Він подякував дівчині і запропонував їй гроші, але та їх не взяла. Міла виглядала невтішною. Коли Баррент виходив, вона гукнула йому:
— Стережіться.
Баррент зупинився на порозі, в грудях у нього похололо.
— Ви заглянули в моє майбутнє?
— Трошки. Лише на кілька місяців уперед.
— Що ви бачили?
— Я це не можу пояснити. Те, що я бачила, просто неможливе.
— І все-таки скажіть мені.
— Я бачила вас мертвого. А втім, не зовсім мертвого. Ви дивилися на труп, розбитий на дрібні блискучі друзки. Але цим трупом також були ви.
— Що це означає?
— Не знаю, — відповіла Міла.
Ейфоріаторіум виявився великим, неоковирним закладом, що спеціалізувався на дешевих наркотиках та сексуальних розвагах. До нього вчащали здебільшого пеони та мешканці.
Баррент, скориставшися своїм статусом, проштовхався крізь натовп до якогось клерка і поцікавився, де можна знайти пана Ілліарді.
Той показав на низенького миршавого чоловічка, що сидів у кутку над крихітною чаркою. Баррент підійшов до нього й відрекомендувався.
— Радий познайомитися, сер, — мовив Ілліарді, виявляючи обов’язкову повагу Мешканця Другого Класу до Привілейованого Громадянина. — Чим можу прислужитись?