Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я знову підтягнув до себе мікрофон:

— Тринадцята програма!

Клацнуло — і шум модулятора змінився, в ньому виникли високі тони. Очі Андрія ожили. Ось вони блиснули і зупинилися на годиннику, потім — на мені.

— Стомився, друже? — запитав він.

— Трохи.

Якби хтось інший був на його місці, я б здивувався з цього запитання.

— А наслідки близькі до нульових?

Звичайно, треба щось відповісти. Якби ж то знайти потрібні слова… А він не жде.

— Введи в медицину визначення: безнадійно хворий. На картці гриф “БХ”. Щоб лікарі знали, кого боятися…

Тепер він почне розвивати цю думку. Він чотирнадцять років був моїм командиром. Коли всюдихід розбився об рифи і ми опинилися в крижаній воді, він сказав, що десь недалеко починається тепла течія, і розвивав цю думку майже три години, поки нас не помітили з вертольота.

— Не мучся даремно, друже. Ще трапляються хворі, які не хочуть одужувати. Тобі треба відпочити й добряче подумати про все це…

— Не базікай, шкідливо, — сказав я якомога суворіше. Я ніколи не дозволив би собі так розмовляти з ним.

Але тепер, коли Андрій так силувано бадьорився, а по хвилі ставав ще слабший, я не міг стерпіти.

— Ну, ну, не сердься. Постараюся бути чемним. Скільки програм ти перепробував?

— Сімнадцять.

Сімнадцять характеристик електромагнітного поля, в якому, ніби в пастці, я намагався затримати життя в немічному тілі з перебитим хребтом. Це було останнє, що я міг застосувати: хімія і механіка були безсилі.

— А може, досить, друже? Може, годі мучити мене, переведи у відділення Астахова.

Чи розуміє він, що пропонує? Перевести в терапевтичне відділення? Там — ліки, апарати: штучні легені, серце, нирки, печінка; переливання крові, все, що вже довело цього разу свою неспроможність. А для мене перевести його — означає закінчити нарешті безсонну вахту, зняти з себе разом із халатом відповідальність, піти додому, виспатись… У медицині трапляються випадки, коли нічого вже не можна зробити. Мій модулятор теж не всесильний…

Ось до чого я дійшов! Брехливі фрази, підлі думки!

Його очі зацікавлено дивляться на мене, вивчають… Невже він запропонував усе це навмисне? Зневірився в мені, в моєму модуляторі й вирішив допомогти усунутися? Від нього можна цього сподіватися. Він був дуже простий у поводженні, кожного з нас називав по імені, але ми називала його тільки Командиром…

— То що, не хочеш перевести? — знову поцікавився він.

— Ні. — Здається, я сказав це надто різко.

Його погляд став здивованим.

— Ти ж знаєш, що модулятор всесильний, — бадьоро промовив я. — Він здатний вилікувати кожного. Треба тільки знайти характеристику модуляції для твого організму.

— Одну-єдину! — змовницьки підморгнув він.

— Авжеж.

— Серед скількох?

Я зрозумів, що попав у пастку. В медичній “біографії” Андрія була електрична картка його організму, але її складено дев’ять років тому. Тоді модуляторів ще не було. І я не знав головного — номера модуляції. Отже, не знав основного — ритму. І штучний мозок модулятора не міг мені допомогти в цьому…

— Комп’ютер працює весь час, — промимрив я. — Раніше чи пізніше, але мн знайдемо…

— А скільки маємо часу?